Комерційні банки
Зміст
3
6
6
10
14
21
23
27
32
46
46
49
53
60
63
65
68
Вступ
Розділ I. Організація і діяльність комерційних банків
I.1. Створення комерційних банків.
I. 2. Законодавчі регулятори банківської діяль- ності.
I. 3. Виявлення конкурентів і відносини з ними.
Розділ II. Основні поняття банківської конкуренції
II.1. Виникнення і розвиток банківської конкуренції.
II. 2. Структура банківської конкуренції.
II.3. Види конкуренції :
а) конкуренція продавців і конкуренція покупців;
б) внутрігалузева і міжгалузева конкуренція;
в) цінова і нецінова конкуренція;
г) досконала і недосконала конкуренція;
Розділ III. Конкуренція між банками на міжнародному рівні
III.1. Структура власності і необхідності конкуренції між
банками.
III.2. Посилення конкуренції на кредитному ринку.
III.3. Банки України в перехідний період.
III.4. Поняття конкуренції на Україні.
Висновки.
Список використаної літератури
Додатки
План
Вступ
Розділ I. Організація і діяльність комерційних банків
I.1. Створення комерційних банків.
I. 2. Законодавчі регулятори банківської діяльності.
I. 3. Виявлення конкурентів і відносини з ними.
Розділ II. Основні поняття банківської конкуренції
II.1. Виникнення і розвиток банківської конкуренції.
II. 2. Структура банківської конкуренції.
II.3. Види конкуренції :
а) конкуренція продавців і конкуренція покупців;
б) внутрігалузева і міжгалузева конкуренція;
в) цінова і нецінова конкуренція;
г) досконала і недосконала конкуренція;
Розділ III. Конкуренція між банками на міжнародному рівні
III.1. Структура власності і необхідності конкуренції між
банками.
III.2. Посилення конкуренції на кредитному ринку.
III.3. Банки України в перехідний період.
III.4. Поняття конкуренції на Україні.
Висновки.
Вступ
Промайнуло чотири роки розбудови самостійної банківської
системи. Безумовним досягненням є створення дворівневої банківської
системи на чолі з Національним банком України, який дійсно став
Центральним банком - опанував керівництво грошовим обліком, впровадив
низку інструментів управління кредитним та валютним ринками, ринком
цінних паперів. Створенна власними силами системи електронних
розрахунків, технологія якої, за оцінками незалежних експертів, є
найпередовіша серед країн Центальної та Східної Європи.
Класично, що передумовою Концепції розвитку банківської системи
стала банківська криза. Причини банківської кризи відомі. Є
об'єктивна загальна економічна криза і падіння виробництва; вакуум
законодавства спочатку, а в подальшому - численні його зміни;
нестабільність грошової одиниці; відсутність досвіду управління
кредитним портфелем нових економічних умов. Безперечно є і
суб'єктивні причини, що пов'язані з не чітким чи безвідповідальним
керівництвом банківською справою в тому чи іншому банку.
Серед багатьох причин, що призвели до банківської кризи,
доцільно зупинитися на одній, яка, як правило, необговорюється, але, на
мою думку, є важливою - створення конкурентного середовища. Саме
тому, я обрала темою дипломної роботи "Міжнародна ринкова конкуренція
комерційних банків".
В останні два роки розвиток банківського бізнесу в Україні
проходить досить агресивно. Агресія ця виражається в першу чергу в
стрімкому перерозподілі фінансових засобів між бувшими державними
банками і банками "нової хвилі", в загостренні конкурентної боротьби
між банками за клієнтів, за надання певних видів послуг. Сьогодні
досить багато банків, які взмозі запропонувати весь спектр
банківських послуг. А в клієнта мотивація вибору банка пов'язана з
його уявою про надійність і якість запропонованих ним послуг. Під
якістю послуг я розумію не тільки рівень обслуговування, але й
вартість даних послуг. І тут ми спостерігаємо цікаву картину. Всі
найкрупніші банки по вартості послуг принципово між собою не
відрізняються. Конкуренція між ними направлена, в першу чергу, на
покращення сервісу і надання доповнюючих послуг. Деякі банки
намагаються привабити клієнтів обіцянками високих процентів, які
оголошують в рекламі. Крім цих банків в останній час вийшла на
ринок нова конкуруюча сила в особі нікому не відомих малих
підприємств, "концернів" і т. п. з гучними претензійними іменами і
обіцянками просто "нереальних" доходів.
В дипломній роботі я розгляну питання про створення комерційних
банків, їхню діяльність, вплив законодавства на банки, виявлення і
відносини з конкурентами, а також конкуренція банків на різних ринках.
Розділ I. Організація і діяльність комерційних банків
1.1. Створення комерційних банків
Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні
банківські операції для підприємств усіх галузей господарства,
головним чином - за рахунок грошових капіталів і заощаджень,
залучених у вигляді внесків. Комерційні банки - головна ланка
кредитної системи.
Комерційні банки є основою кредитної системи. Вони утворюються
як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними
установами універсального характеру. Їх часто називають "фінансовими
універмагами" або "супермаркетами кредиту". Вони пов'язані з усіма
сферами та фазами відтворення. Характерна риса комерційних банків -
повна самостійність підприємств у сфері торгівлі позичковим
капіталом. Вони не обмежені централізовано виданими інструкціями з
кредитування та проведення інших операцій, провадять кредитну
політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу
банків на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діють
без контрольно. Зокрема, у США комерційні банки належать до
найбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності. Основою
такого контолю є спеціальне законодавство й антимонопольні закони.
Щоб обмежити створення великої кількості "слабких" банків, які
можуть легко банкрутувати і викликати "ланцюгову реакцію банкрутств"
серед своїх клієнтів держави встановлюють досить високі квоти на
їх статутний капітал. Крім того, центральний (Національний) банк
визначає для комерційних банків розмір обов'язкових резервів, які у
більшості випадків зберігаються у центральному банку, розмір
граничного ризику на одного позичальника (встановлюється певний
відсоток від загальної суми власних коштів банку). Так
забезпечується ліквідність комерційного банку, тобто його здатність у
кожен певний молент задовольнити вимоги вкладників на готівку.
Уряд, центральний банк і страхові компанії (за допомогою
спеціального страхування) гарантують, що комерційні банки забезпечать
збереження коштів своїх клієнтів.
Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-
розрахункове та інше банківське обслуговування кредитних осіб і
громадян шляхом здійснення операцій і здійснення інших банківських
послуг.
Комерційні банки відрізняються:
- за призначенням статутного фонду та засобу його формування.
В цьому зв'язку вони виступають у формі акціонерних товариств та
товариств з обмеженою відповідальністю, за участю іноземного
капіталу, іноземні банки та інші;
- за видами здійснюваних операцій банки бувають універсальні і
спеціалізовані;
- за територією діяльності - республіканські і регіональні.
Кошти комерційних банків складаються з власних, залучених і
імітованих. Власні це акціонерний капітал, мобілізованим шляхом
продажу акцій на ринку цінних паперів, і резервний капітал, що
утворюється з відрахувань від поточного прибутку. Резервний капітал
призначений для покриття непередбачених збитків та втрат від
падіння курсів цінних паперів. Крім того, у комерційних банках є
рахунок нерозподіленого прибутку, який згодом буде або розподілений
серед акціонерів у формі дивідендів, або зарахований у резерв.
Основні ресурси комерційного банку це залучені кошти, депозити
(вклади) клієнтів. Клієнти вносять свої кошти у вигляді депозитів
до вимоги або строкових. Останні часто оформляються у вигляді
сермифікатів. Зокрема, у США вони випускаються вартістю від 100 тис.
дол. і більше.
Кредитні операції комерційних банків поділяються залежно від
їх забезпечення, строку, на який видані позички (коротко-, середньо-
і довгострокові), а також від методу стягнення процента (при
видачі. при погашенні позички або рівними частками). Позички
поділяються також залежно від категорії позичальників: на поповнення
обортного капіталу; представникам фондової біржі для біржових
операцій; на кінцеве споживання - споживчий кредит під заставу
житлового фонду, на придбання товарів у кредит, сільськогосподарські
позички, іпотечні (на капіталовкладення) і короткострокові на
тимчасові потреби.
Крім комерційних універсальних банків, діють багато
спеціалізованих банків та небанківських кредитних організацій. Серед
них - інвестиційні банки, що проводять довгострокове кредитування та
фінансування капіталовкладень у різних галузях, переважно за рахунок
кредитів комерційних банків. Ощадні банки акумулюють, як правило,
відносно дрібні вклади, які разом утворюють джерела кредитування
виробництва та торгівлі. Позичково-ощадні асоціації акумулюють капітал
за допомогою реалізації сертифікатів, що рівнозначні довгостроковим
вкладам.
У кредитних спілках капітал утворюється за рахунок пайових
внесків (через акції), а використовується для короткострокових позик
членам асоціації.
Страхові компанії - специфічні кредитні інститути.
Мобілізовані за допомогою продажу страхових полісів кошти вони
використовують для надання довгострокових кредитів підприємствам і
державам. Проводиться також страхування кредитів.
Пенсійні фонди створювані для виплати пенсій за рахунок
коштів держави, підприємств і самих працюючих, також використовуються
як кредитні ресурси переважно шляхом купівлі цінних паперів, акцій
і облігацій.
Інвестиційні компанії, отримавши кошти від реалізації своїх
акцій дрібним власникам, вкладають їх в акції різних компаній. Отже,
підприємства мають істотну підтримку кредитними ресурсами як від
комерційних банків, так і від небанківських кредитних організацій, а
конкуренція між різними кредитними установами позитивно впливає на
діяльність підприємств.
Конкуренція між комерційними банками - явище позитивне, але
наявність багатьох дрібних банків веде до розпорошення кредитних
ресурсів і загрожує "ланцюговою реакцією" банкрутств дрібних банків,
а разом з ними і дрібних підприємств. Тому Центральний
(Національний) банк піднімає межу мінімального розміру статутного
фонду комерційних банків при їх перереєстрації.
Конкуренція між комерційними банками за клієнтів є впливовим
фактором розвитку банківської справи, але у розвинутій ринковій
економіці її не залишають без "пильного ока" центрального
(національного) банку: контроль за законністю діяльності комерційних
банків, коригування кредитної політики за допомогою облікової
процентної ставки та нормування резервів.
1.2. Законодавчі регулятори банківської діяльності
Розвиток банківської сфери в значній мірі був зумовлений
політико-юридичними факторами, які стимулювали крупні зрушення у
фінансових відносинах. Йдеться про законодавчі реформи, які
проводились з кінця 60-их років і відбулись в більшості країн з
високим рівнем економіки. Метою цих реформ було помякшення або
навіть повна відміна заборон і обмежень для суб'єктів грошово-
кредитного ринку, зокрема, тих, що стосувались відкриття банками нових
закладів, філій, створення холдінгів тощо, регулювання процентних
ставок і тарифів на банківські послуги (відміна граничних ставок
по активних і пасивних операціях)[1]. В практику були введені нові
фінансові інструменти й нові види обслуговування, наприклад, відкриття
"гібридних" рахунків, що поєднують ведення рахунків з одержанням
процентів власником рахунків. Зазначимо, що намагання розширити
асортимент банківських послуг властиве не лише кредитним установам
розвинутих країн, але й країн з перехідною економікою. Так, в Росії,
банки все частіше використовують депозитні і кредитні розрахункові
картки, страхування вкладів населення, здійснюють податкове
консультування. Деякі з них розробили й застосовують системи
накочувальних вкладів, які умовно названі соціальними.
Законодамчі обмеження банківської діяльності в розвинутих
країнах на різних історичних етапах їх розвитку переслідували мету
захистити банківську справу від надмірного ринку, руйнівної
конкуренції, небезпеки масових банкрутств (за 8 місяців 1990-1991
років стали банкрутами 129 комерційних банків США)[2] . Вказані
потрясіння зумовлюють серйозні втрати як для клієнтів банків, так
і в цілому для народного господарства. Разом з тим в останні
десятиріччя відбулось співпадання багатьох негативних соціально-
економічних факторів, що диктували необхідність заборон і послаблення
адміністративного контролю за діяльністю банківських закладів.
Йдеться про різке посилення конкуренції з боку небанківських
посередників, і, як наслідок, падіння прибутковості банківських
операцій в порівнянні з аналогічними послугами, що все більше
надаються страховими компаніями, пенсійними фондами тощо: інфляцію, в
умовах якої неможлива дальша фіксація "ціни" банківських послуг;
швидке зростання фінансових нововведень у вигляді нових боргових
зобов'язань і послуг. Ці негативні фактори зумовлювали необхідність
якісно нових прийомів в банківському менеджменті, зумовлених
реформуванням банківського законодавства.В Сполучених Штатах Америки
найбільш важливими в цьому відношенні були прийняті в 1980 році
Закон про регулювання депозитивних закладів і контроль над грошовим
обігом і Закон Гарка-Сенжермена про депозитні інститути (1982
рік). Ці Закони зводились до поетапної (на протязі 6 років)
відміни верхнього ліміту на виплату процентів по вкладах, що раніше
ставило комерційні банки в невигідне становище в порівнянні з
іншими фінансово-кредитними інститутами. Небанківські фінансові заклади
одержали ніби компенсацію у вигляді відкривати поточні рахунки і
надавати деякі послуги, монополію на які раніше мали лише
комерційні банки. Разом з тим була підвищена до 100 тисяч доларів
гранична сума страхування банківських депозитів і дозволено всім
категоріям депозитних інститутів (включаючи кредитні союзи)
користуватися короткостроковим кредитом у федеральних резервнихбанках
у формі переобліку векселів та авансів. Крім того, законодавством
було передбачено введення обов'язкового резервного покриття по
депозитних рахунках до запитання й інших трансакційних рахунках
для всіх депозитних закладів. Дерегулювання суттєво вплинуло на
позицію органів влади окремих штатів, які почали пом'якшувати
заборони для банківських відділень і розширення діяльності
банківських холдінгів.
Не випадково реформування банківського законодавства,
насамперед, почалося в США. В цій країні обмеження на певні
заборони у фінансово-кредитних відносинах зумовили деяке відставання
їх від інших ринкових сфер, консервацію старих форм управління
ними. Але дерегулювання фінансового сектору народного господарства в
останній четветі ХХ століття не було включено американським
процесом. В тій чи іншій мірі лібералізація умов діяльсті
банківської сфери охопила й інші розвинуті країни - Австрію,
Великобританію, Францію, Японію тощо. В кожній з них спостерігалось
зруйнування або розмивання жорстких перегородок, які довгий час
розділали різні види фінансово-кредитних інститутів та окремі
сегменти ринку позичкових капіталів, розвиток конкурентних відносин в
сфері банківського обслуговування, бурхливе розповсюдження фінансових
нововведень, пошук нових форм менеджменту.
Так, у Франції на початку 80-их років була проведена
реорганізація ринків позичкового капіталу, що привела до їх
об'єднання та уніфікації. В результаті винникла нова система
фінансових ринків, що включила тісно пов'язані між собою і
взаємодіючі ланки:
1. Грошовий ринок (ринок короткострокового й середньострокового
капіталу), зокрема:
а) міжбанківський ринок резервних коштів;
б) ринки обігу фінансових інструментів (казначейських
векселів, депозитивних сертифікатів).
2. Ринки цінних паперів (ринки довгострокового капіталу):
а) ринок акцій;
б) ринок облігацій, включаючи появу в 1986 році ринку
опціонних контрактів на купівлю цінних паперів - МОНЕП.
3. Париський міжнародний ринок термінових контрактів ( МАТІФ), що
забезпечують покриття ризиків зміни процентних ставок і валютних
курсів шляхом угод "своп", ф'ючерних контрактів тощо.
Характерною рисою дерегулювання банківської діяльності в Японії
було пом'якшення адміністративного контролю над банківськими
процентними ставками, а також поступова відміна жорстких обмежень на
здійснення фінансових операцій різними категоріями банків. Якщо в
післявоєнні роки до кінця 70-их років в Японії банківські
процентні ставки встановлювались адміністративним шляхом, що, по суті,
не створювало можливостей конкуренції між фінансовими закладами, то
в 1979 році почався процес лібералізації умов залучення банками
депозитів. Банкам було дозволено випускати депозитні сертифікати з
процентною ставкою, що вільно встановлюється. Поступово знижувався
мінімальний номінал сертифікатів, збільшувався строк їх дії. Були
пом'якшені обмеження і по іншому дуже популярному виду депозитів з
нерегульованою ставкою - крупних термінових вкладах, по яких
мінімальний розмір був значно знижений. В останні роки в Японії
продовжується лібералізація банківської діяльності, розширюються
функції різних категорій банків. Серед них виділяються звичайні
банки, включаючи міські банки; банки довгострокового кредиту;
трастбанки; брокерсько-ділерські фірми по операціях з цінними
паперами; філій іноземних банків. Кожній з цих категорій банків
властиві свої обмеження й дозволи на проведення тих чи інших
банківських операцій, що визначає й можливості їх менеджменту.
1.3. Виявлення конкурентів і відносини з ними
Проводячи аналіз конкурентів, необхідно виділити тих основних
суперників, які мають чи ймовірно мають значний вплив на здійснення
вашої власної стратегії. Звичайно це означаєвіділення із широкої
групи оточуючих банк огранізацій тих, які є прямими конкурентами.
Це, як правило, характерно для банківської індустрії, де головні
конкурентні небезпеки витікають від небанківських фінансових і
промислових корпорацій.
Виділяють слідуючі основні групи конкурентів:
- існують прямі конкуренти. До них належать основні банківські
конкуренти чи ті, які мають високі показники росту, особливо якщо
вони успішно здійснюють намічені стратегії. Примітно, що ряд
конкурентів, що знаходяться за кордоном, конкурують з вашим банком
не на географічному ринку, а на конкретних ринках продуктів.
Різні конкуренти повинні підлягати (зазнати) аналізу з різним
рівнем глубини. Ті, які впливають чи можуть вплинути на основну
діяльність, повинні бути більш ретельно досліджені. Необхідно бути
уважними, щоб не випустити з уваги важливих конкурентів, які
історично не були важливі.
- конкуренти в особі нових банків. До них відносяться переважно
іноземні банки, які розширюють свій географічний простір.
- потенційні "новачки" на ринку. Це - нові небанківські
конкуренти. Вони часто несуть не меншу загрозу ніж прямі
конкуренти. До небанківських конкурентів належать різні ітститути, що
мають стабільну базу клієнтів, яка підтримується за рахунок
розширення і вдосконалення системи розповсюдження послуг і засобів
використання низькозатратних технологій.
До таких небанківських інститутів відносяться чотири основних
типів фірм:
1) Фірми з низькими бар'єрами виходу на ринок, що дозволяє їм
належно встановити свою торгову марку і загальну технологію. Слово
"бар'єр" в сфері бізнесу використовується для позначення перешкод
для проникнення на ринок нових конкурентів і спроб фірм, діючих на
ринку, вийти з нього. Прикладами таких компаній можуть бути, Sears
Roebuck, J.C. Penney, Mark & Spencer чи компанії з високим рівнем
технології, такі, як IBM і Geisco.
2) Фірми з гарним досвідом чи з перевагами сінергії. Під
сінергією розуміють співпрацю, взаємодія між організаціями, які
об'єднуються для сумісного функціонування під єдиним началом.
Сіненергія дає багато переваг, що проявляються в підвищені
ефективності діяльності, зниження затрат і т. п. Однак необхідно
завжди з обережністю відноситись до різного роду сінергетичним
ефектам, так як укрупнення організації завжди супроводять зниження
гнучкості і підвищення бюрократизму, які можуть принести тільки до
негативних результатів. До таких компаній належать, наприклад, Merrill
Lynch, American Express / Shearson, Benefical Finance.
3) Передові чи відстаючі фірми, інтегруючі між собою. Серед
основних торгових компаній прикладом може служити Mitsui і
Mitsubishi. Серед індустріальних компаній можна виділити General
Electric і General Motors.
4) Фірми, що купують різного роду продукти, якщо їх вихід на
ринок надає можливість фінансової сінергії. Прикладами можуть бути
ITT Bethlehem Steel.
Деяким фірмам властиво декілька подібних якостей одночасно, що
значно ускладнює банкам конкуренції з ними.
Для оцінки сильних і слабих сторін конкурентів необхідно
зібрати систематизовану інформацію по кожному значному існуючому чи
потенційному конкуренту. Причому за найбільш важливими конкурентами
необхідно встановити безперервне спостереження. Для організацій, що не
представляють особливої небезпеки, буде прийнятним періодичний
щорічний аналіз їх діяльності.
Західні банкіри вважають, що для комплексного аналізу
конкурента необхідна слідуюча інформація:
- назва банка-конкурента чи потенційного конкурента;
- кількість і розміщення офісів, філіалів, операційних комплексів,
небанківських підрозділів;
- чисельність і склад персоналу кожного підрозділу;
- детальна структура організації банку і його підрозділи;
- детальна інформація про наявні послуги, включаючи їх якість і
ціни.
- дані про систему контролю, інформації і плануванню.
Для банківської системи характерна висока ступінь розвитку
відносин конкуренції, тому дослідження цієї проблеми в рамках
аналізу середовища є важливою.
Основна частина банків діє в середовищі багатосилельних
конкурентів. В останні роки, проникнувші на національ внутрішні ринки
іноземні банки, розвитком банків, не виходячих на міжнародний рівень
впровадженням на традиційно банківські ринки небанківських
організацій - конкурентів, на багатьох ринках значно зросла
конкуренція. Результатом цього стало розуміння того, що для успішної
діяльності недостатньо тільки ретельного аналізу ринку і своїх
клієнтів, необхідно ще вивчення своїх основних конкурентів. Раніше
банки досить часто нехтували цією процедурою, однак з недавнього
часу вони переглянули свої підходи. На багатьох ринах банки,
прагнучи до досягнення хороших результатів, витрачають багато часу
і грошей існуючих і потенційних конкурентів.
Аналіз конкурентів і розробка тактики дії банку по відношенню
до основних суперників приносить великі результати, навіть більші
ніж реальних ріст в даному сегменті ринку.
Ця діяльність зводиться до визначення, якого конкурента
атакувати чи від кого, де, коли і як захищатися і дозволяє
приймати важливі тактичні рішення, створюючи основний елемент
стратегічного планування. Для покращення своєї здатності утримувати
ініціативу в відношеннях з конкурентами (а саме така поведінка
вважається найбільш сприятливою), деякі банки налідують практиці
провідних індустріальних компаній, розробляючи інформаційні системи
для аналізу конкурентів і тим самим збільшити свої шанси в
досягненні успіху.
Таким чином, аналіз конкурентів дозволяє:
а) виробити стратегію максимально можливої нейтралізації сильних
сторін конкурентів;
б) зконцентрувати зусилля на тих послугах, де банк має
порівняно стійкі позиції;
в) виділити найбільш перспективних клієнтів;
г) надати допомогу потенційним клієнтам в реальній оцінці
переваг посуг банку в порівнянні з послугами, які надаються
конкурентами;
д) переконливо продемонстувати, чому клієнт повинен вибирати
саме цей банк, а не банк конкурента;
е) почувати себе більш впевнено після чіткого вияснення
сильних і слабких сторін послуг, наданих цим банкам.
Робота на корпоративному і роздрібному ринках в умовах
конкуренції має свої особливості, які необхідно враховувати.
При обслуговуванні корпорацій необхідно пам'ятати:
1)Починаючи новий для вашого банку вид діяльності, першочерговою
задачою, ймовірно, стане входження в число банків, що обслуговують
корпотації. Найбільш жорстока конкуренція буде створюватися в
сегменті орранізацій середнього ринку.
2) В більшості випадків Ваш прибуток - це втрати буть-якого
іншого з існуючих банків. Тільки в дуже рідких випадках Вам
вдасться лідируючі банки і часто це не дуже прибутково у випадку,
якщо Ви - іноземний банк.
3) Вам необхідно попробувати пропонувати ті послуги, в яких у
Вас є перевага над конкурентами і які вигідні Вам, відкинувши
невигідні. Це вимагає від Вас розуміння структури як своїх витрат,
так і витрат конкурентів. Необхідно остерігатися взаємних дотацій в
рамках ряду запропонованих Вами продуктів (зниження вартості одних
послуг за рахунок підвищення вартості інших).
4) Ретельно проаналізуйте ваших клієнтів і виберіть тих , яких
необхідно оберігати від впливу конкурентів, так як Ваші суперники
напевно будуть намагатися те ж, що і Ви збераєтесь розпочати по
відношенню до їх клієнтури.
Коли Ви займаєтесь обслуговуванням роздрібної клієнтури,
пам'ятайте:
1) Традиційно клієнти з високим рівнем достатку найбільш
привабливі і часто використовуються для підтримки бідних рахунків. В
цьому сегменті можна чекати ціленаправлених атак конкурентів.
2) Ретельно вивчіть структуру ваших витрат і виявіть доходи і
витрати , зв'язані з кожним роздрібним сегментом.
3) Виберіть рахунки, які Ви бажаєте добре обслуговувати
пропонуючи відповідні чи переважаючі конкурентів послуги.
4) Будьте готові втратити клієнтів, яких Ви не можете
обслуговувати з вигодою для себе чи які знижують Вашу можливість
обслуговувати привабливих клієнтів.
Процес аналізу конкурентів проходить ряд етапів, на яких банк
повинен розробити систему інформації про конкурентів, яка включає
визначення конкурентів, виявлення джерел інформації про конкурентів і
аналіз цієї інформації. Власне аналіз конкуренції зводиться до
аналізу стратегії конкурента і оцінка його стратегічних можливостей.
Ця система повинна розширюватись як на реально існуючих, так і на
потенційних конкурентів. Огляд стратегій конкурентів повинен включати
розгляд впливу на загальну задачу і цілі Вашого банку і виявити,
де стратегічне положення конкурентів загрожує їх виконанню. Отже цей
аналіз має бути широкомасштабним і відповідними витратами часу.
Задачою конкурентної стратегії, по Портнеру, є проведення
компанії (банку) в такому складі, при якому вона може в повній
мірі використати свої переваги.
З цього видно, що глубинний аналіз конкуренції є важливою
складовою частиною формулуванні стратегії. Мета аналізу - оцінити, які
зміни стратегії можуть використати Ваші конкуренти.
Аналіз конкуренції, як буть-який вид стратегічного аналізу, -
праця дуже важка. Він потребує дорогоцінних досліджень, а багато
потрібних Вам даних малодоступні.
По Портеру, аналіз конкуренції завбачає чотири складових
компонента:
1) майбутні цілі;
2) передбачення;
3) текучу стратегію;
4) можливості.
Добре розібравшись в цьому, Ви можете передбачити характер
реакції Ваших конкурентів. Вона визначається відповідями на ключові
питання, що вказані на мал. № 1.
Майбутні цілі
Знання цілей конкурента дає можливість передбачити, наскільки він
задоволений своїм сьогоднішним положенням і фінансовими результатами.
З цих даних можна зробити висновок про йворівність зміни стратегії
конкурента і відреагувати на події, які його торкаються.
Знання цілей конкурента також може допомогти Вам передбачити
реакцію на зміни в стратегічній картині. Деяких з них можуть
настрашити визначеного суперника. Діагностика цілей конкурентів
повинна охопити і такі якісні характеристики, як лідерство на
ринку, технологічна позиція і соціальний статаус.
Передбачення
Відповідні концепції Портер ділить на дві категорії:
1) оцінка конкурентом самого себе;
2) передбачення конкурента відносно ринку і інших діючих на
ньому компаній (банків).
Кожна компанія (банк) діє у відповідності з певними оцінками
обставин, в яких вона знаходиться. Вона, наприклад, може вважати себе
лідиром в своїй області, виробником з низьким рівнем витрат і т.
п. Такі оцінкиабо передбачення часто впливають на поведінку компанії
і її реакцію на різні події.
Поточна стратегія
На думку Портера, стратегію конкурента необхідно визначати як
оперативну програму, розроблену для кожного функціонального підрозділу
компанії і для кожного способу координації цих функціональних
підрозділів. Стратегія може бути явною або скритою, але в тій чи
іншій формі вона завжди присутня.
Можливості
Аналіз можливостей конкурентів завершає процес діагностики. Їх
ціль, оцінки і стратегії впливають на ймовірність, час, природу і
інтенсивність їх реакцій.
Тому Портер переходить до розгляду сильних і слабких сторін
конкурентів, їх можливостей і загрожуючих факторів. Коли він
переходить від діагностики до терапії, його узагальнення коротке. Він
стверджує, що, опираючись на знання майбутніх цілей конкурентів їх
передбачення, існуючих можливостей і стратегій, можна сформулювати
відповіді на головні питання, які дозволять створити картину
ймовірної реакції конкурентів на різні ситуації.
Розділ II. Основні поняття банківської конкуренції
Згідно з діючим Законом України “Про банки і банківську
діяльність” було закладено основи класичної дворівневої структури
банківської системи, яка включає:
з одного боку - центральний банк, як головний банківський
інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за
управління всією грошово-кредитною системою. Виходячи з основних
завдань, центральний банк не націлений на комерційну діяльність та
одерження прибутків;
з другого боку - банківську систему, яка представлена мережею
комерційних банків і небанківських установ, які за умовами здорової
конкуренції покликані задовільнити населення країни і народне
господарство щодо банківських послуг і створити умови для
стабілізації та поступового підвищення национальної економіки.
Діюча нині банківська система України має дворівневу структуру
і схематично виглядає так:
- Національний банк України;
- акціонерно-комерційні банки, які включають:
а) спеціалізовано-універсальні комерційні банки, сформовані
на акціонерній основі (Промінвестбанк, Укрсоцбанк,
Агропромбанк “Україна”);
б) спеціалізовані комерційні банки, що працюють на
державній основі (Ексімпбанк України, Ощадний банк);
в) інші комерційні банки.
Перехід української банківської системи від одного до
двухрівневої і від державної банківської монополії до ринкової
конкуренції висунуло проблему конкуренції в банківській справі на
одне з перших місць. Розглянем, що являє собою банківська
конкуренція взагалі, як вона виникла і в яких формах існує зараз
в розвинутих країнах.
В самому загальному виді конкуренцію можна визначити як
суперництво ринкових суб’єктів, зацікавлених в досягненні однієї і
тієї ж мети. Такими ринковими суб’єктами являються або продавці, або
покупці. Характерні признаки конкуренції слідуючі:
- існування ринків з альтернативними можливостями вибору для
покупців (продавців);
- наявність більшої чи меншої кількості покупців (продавців), що
змагаються між собою і використовують різні інструменти ринкової
політики;
- чергування використання цих інструментів одними конкурентами і
відповідних мір інших конкурентів.
Аналогічно банківська конкуренція - це процес, що здійснюється в
динаміці суперництва комерційних банків і інших кредитних
інститутів, в ході якого вони прагнуть забезпечіті собі стійке
положення на ринку кредитів і банківських послуг.
2.1. Виникнення і розвиток банківської конкуренції
Коли виникла банківська конкуренція? Хоча деякі признаки
конкурентної поведінки можна знайти в самихпенрших банків
середньовіччя і навіть у древніх прообразів кредитних інститутів,
про реальну банківську конкуренцію до другої половини XIX ст.
говорити не прийнято. З однієї сторони, це зумовлено економічними
причинами: банків було відносно мало, ринок був насичений, і в цих
умовах існувала можливість розширення власної справи без утиску
інтересів один одного. З іншої сторони, нерозвиненість банківської
конкуренції була пов'язана з специфічною підприємницькою етикою
банкірів, згідно якої справа сприймалась як щось принципово інше
від звичайної комерції, від торгівлі товарами.
Ще в минулому столітті в британських банківських кругах
вважалось нечесно відбивати один одного клієнтів, більше того, в
випадку переходу клієнта із іншого банка по власній волі йому не
відкривався рахунок без попередніх переговорів з цим банком. А
місцезнаходження для нових банків чи їх філіалів вибирались поза
сферою діяльності вже існуючих.
Однак на рубежі теперішнього століття ситуація змінилась, і
для банків почалась епоха конкуренції - полювання на клієнтів. Якщо
раніше клієнт сам повинен був йти в банк для відкриття рахунку,