Понятие прав и свобод человека
ДИПЛОМАТИЧЕСКАЯ АКАДЕМИЯ ПРИ
МИНИСТЕРСТВЕ ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ УКРАИНЫ
Реферат
Понятие прав и свобод человека
Слушателя 1го курса факультета
международного права Хара Александра
Васильевича
Киев 1998
Содержание
Содержание 2
История идеи прав и свобод человека 3
Концепции основных прав 4
Поколения прав человека 4
Характеристика основных прав 5
Источники основных прав 5
Системы регулирования основных прав 6
Система основных прав в Украине 6
Личные права 7
Политические права 9
Социальные права 11
Гарантии основных прав 12
Система защиты основных прав 13
Список литературы 14
История идеи прав и свобод человека
Зарождение идеи прав человека возникает в V — IV вв. до н. э. в древних
полисах (Афинах, Риме), проявление принципа гражданства было крупным шагом
на пути движения к прогрессу и свободе. Неравномерность распределения прав
между различными классовыми структурами было неизбежной частью для тех
этапов развития общества. Каждая новая ступень добавляла новые качества
правам человека, распространяла их на все более широкий круг субъектов.
Происходило это не стихийно, а в результате постоянной борьбы и в течении
долгого периода времени. Права человека — сложное, многомерное явление, в
значительной мере зависящее от генезиса правовых норм (в которых они
сформулированы). Появившись сначала, как мононорма, позднее
трансформировалось в норму права. Большой вклад в развитие гражданских прав
и свобод, через совершенствование норм права, внесли римляне.
В период средневековья свобода была крайне ограничена т.к. феодальное
общество — общество всеобщей зависимости. Но уже были попытки ограничения
прав монархов н.п. в Англии в 1215 г. была принята “Великая Хартия
Вольностей”. Согласно хартии ограничивался произвол королевских чиновников,
судьями выбирались знающие законы люди, наказание применялось к свободному
человеку только по закону и по законному приговору равных. Уже в 1628 г.
“Петиция о праве” возлагала на короля определенные обязанности по защите
прав поданных. Дальнейшим шагом на пути обеспечения прав человека явился
“Хабеас корпус акт” 1679 г., который ввел понятие “надлежащей процедуры”,
установил гарантии неприкосновенности личности, презумпцию невиновности.
“Биль о правах” (1689 г.) — как компромисс между буржуазией и правящими
кругами, установил значительную роль парламенту, запрещал без его согласия
отменять законы .
Дальнейшее развитие идеи прав человека происходило в США. Большое
влияние имела теория естественного права Томаса Пейна и Джефферсона.
“Декларация прав Вирджинии” 1776г. провозгласила: ”Все люди по природе
являются в равной степени свободными и независимыми и обладают определенным
врожденными правами, коих они — при вступлении в общественное состояние —
не могут лишить себя и своих потомков каким- либо соглашением, а именно:
правом на жизнь и свободу на стремление к счастью и безопасности и их
приобретение.” В 1789 г. были предложены 10 первых поправок к Конституции
США, в которых закреплялся перечень прав и свобод.
Идеи Руссо, Гроция, Локка, Монтескье стали мощным фактором Великой
Французской Революции, а так же дальнейшее развитие идей прав человека,
яркий тому пример — “Декларация прав человека и гражданина” 1789 г.
Современное воплощение идей прав человека представлено в “Всеобщей
декларации прав человека” (1948 г.), “Международном пакте о гражданских и
политических правах” (1976 г.), “Международном пакте об экономических,
социальных и культурных правах” (1976 г.).
Концепции основных прав
Существует две противоположные концепции:
I. Теория природных (неотъемлемых) прав рассматривает публичные свободы как
природные и неотъемные, даже тогда когда действуют в отношениях с властью.
Аргументы:
o Основные права приобретаются человеком фактично, по факту людского
существа (при рождении),
o Таким образом эти права являются природными и не зависят от государства
(и даже противостоят ему); выступают как фактор, который государство
должно признавать и уважать,
o Основные права — права автономии индивида в государственно-
организованном обществе. Автономия индивида в отношениях с властью.
II. Теория предоставленных прав. Основные права существуют всегда в
юридической форме, а право — форма выполнения власти, даже основные права
сами по себе являются аспектами воплощения государственной власти. Эти
права наделяются государством индивиду, а поскольку это так, то и
ограничиваются государством, т.к. нет абсолютных прав. Государство
наделяет индивида правами в соответствии со своими реальными
возможностями, поэтому в различных государствах основные права не
повторные (специфические).
Поколения прав человека
Основные фундаментальные права и вытекающие из них иные права и свободы
обеспечивают различные сферы жизни человека: личную, политическую,
социальную, экономическую, кулбтурную. Эти права различаются не только по
структуре, но и по времени возникновения.
Первое поколение прав человека — либеральные ценности, которые были
сформулированы в процессе буржуазной революции, а позже закреплены и
расширены в демократических государствах. Это такие права как: право на
свободу мысли, совести и религии, право каждого гражданина участвовать в
управлении государством, право на равенство перед законом, право на жизнь,
свободу и безопасность личности, право на свободу от произвольного ареста,
задержания или изгнания, право на гласное и законное рассмотрение дела
судом. Эти права реализуют негативную свободу и обязывают государство не
вмешиваться в сферы, регулируемые данными правами.
Второе поколение прав человека — права сформулированные в процессе
борьбы человека за улучшение своего экономического положения, за повышение
культурного статуса (позитивные права). К данным правам относятся: право на
труд и свободный выбор работы, на социальное обеспечение, на отдых и досуг,
на защиту материнства и детства, на образование.
Третье поколение прав человека — право сформулированное после Второй
мировой войны и включает в себя: право на мир, на здоровую окружающую среду
и социальное и экономическое развитие принадлежит каждому человеку и
каждому народу.
Характеристика основных прав
Основные права как публичные свободы противостоят частным правам,
всегда имеют публично- правовой характер. Выполняются в прямых отношениях с
государством (выборы) или опосредованно (право на труд).
Любая свобода индивида в системе публичной власти проявляется
юридически как его право, как право на определенную свободу. Эта
юридическая сторона не всегда отвечает бытующей традиции. Свобода
понимается исключительно как право. По смыслу такие индивидуальные свободы
выступают двойственно:
1. Права индивида (физической неприкосновенности),
2. Как право на определенную свободу (свобода слова).
Основные права как и публичные свободы не ограничиваемые. Способами
ограничения публичных свобод выступают выступает сама юридическая форма их
существования. Публичные свободы являются объектом правовой регламентации.
Субъектом основных прав и свобод является индивид, однако в определенном
качестве (гражданин, иностранец, лицо без гражданства).
К вопросу об коллективных правах. В общем подходе есть два аспекта:
Гражданин выступает как индивид, но это право он может реализовывать
коллективно (право на манифестацию). Право реализуют коллективно но оно
являются индивидуальным правом.
Гражданин выступает субъектом основных прав и свобод в рамках
определенных конституционным правом социальных групп (меньшинства).
Практика государств не определяет за меньшинствами качеств субъекта
соответствующих прав меньшинств (юридический термин — носитель).
Источники основных прав
Современное положение международного и национального правопорядка
предусматривает законодательное регулирование основных прав как суверенное
право отдельных государств. Каждое государство через национальное
законодательство регулирует признание, закрепление, объемы и порядок
реализации основных прав. На уровне национального законодательства это:
1. Национальные декларации про права человека и гражданина (национальный
стандарт международного законодательства).
2. Конституция государства.
В Украине в 1993 г. был разработан проект, но так как он был не лучше
“Декларации прав человека” (1948 г.), то он не был принят. В России такая
декларация существует как отдельная норма.
Закрепление прав в Конституции имеет не слишком большое значение,
важнее каким актом является Конституция. Если Конституция нормативная т.е.
прямого действия, то для защиты этих прав можно непосредственно ее
использовать.
В тех государствах, в которых Конституция является не прямого действия
Законом, основные права закреплены в законодательных та подзаконных актах.
Среди источников основных прав и международные документы:
1. Устав ООН (ряд принципиальных положений),
2. Общая декларация прав человека (1948г. Рассматривается как трактовка
положений Устава ООН),
3. Пакты “про права человека”, “про политические и гражданские права”
(1946г.), “про экономические и социально- культурные права” (1946 г.) —
как международный стандарт (Украина ратифицировала оба).
4. Европейская конвенция прав человека (1956г.) (как основная для
Европейского содружества).
Системы регулирования основных прав
В современных условиях существует две системы регулирования основных
прав:
1. Англо- американская система, которая базируется на принципе ultravires —
запретительный тип (все что не запрещено законом — разрешено).
Конституционное право в этих государствах все внимание уделяет не
каталогу основных прав и их выполнению, а гарантиям основных прав.
Особенно организационным и процессуальным, которые являются основным
способом в Конституционном регулировании основных прав, но эта система не
идеальна, отсюда в некоторых государствах отмечена формализация (запись в
каталог) основных прав (Канада приняла Конституцию в 1982 г.).
2. Система используемая в Европе и других государствах. Предполагается
Конституционное определение основных прав. Основная идея в том, что
основное право нельзя доказать ссылаясь только на запрет, необходимо
найти доказательство позитивного признания права. Основное право
существует в двух ипостасях:
o Норма права (источник),
o Субъективное право, вытекающее из нормы права.
Система основных прав в Украине
Конституция 1996 г. написана в традиции континентальной европейской
традиции (записаны все категории основных прав, которыми пользуются
граждане). В основе Конституции Украины лежат обе теории основных прав
(теория естественного права, теория наданных прав). Конституция закрепляет
такие принципы:
1. Свобода и равенство людей (ст.21), “Усі люди є вільні і рівні у
своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними
та непорушними”.
2. Неотъемлемость и неприкосновенность прав (ст.21),
3. Взаимосвязь прав и обязанностей (ст.23), “Кожна людина має право на
вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються
права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в
якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.”
4. Равенство основных прав граждан и самих граждан (ст.24), “Громадяни
мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед
законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,
кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі,
етнічного та соціального походження, майнового стану, місця
проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і
чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками
можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у
здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за
неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок,
встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам
можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом,
матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства,
включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним
жінкам і матерям”.
Основные права не являются исключительными и не могут быть отменены
(ст.22) или ограничены (кроме предусмотренных ст.64).
Статья 22. “Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією
Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не
допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.
Статья 64. “Конституційні права і свободи людини і громадянина не
можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі
обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть
бути обмежені права і свободи, передбаченіСтаттями 24, 25, 27, 28, 29, 40,
47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 9, 60, 61, 62, 63 Конституції”.
Система основных прав отображает международную практику. Все права
закрепленные в Конституции Украины делятся на личные, политические,
социально- экономические.
Личные права
Личные права — это возможности человека, ограждающие от незаконного и
нежелательного вмешательства в его личную жизнь и внутренний мир,
признанные обеспечить существование, своеобразие и автономию личности.
o право на жизнь (ст.27) “Кожна людина має невід'ємне право на життя.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави
— захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я
інших людей від протиправних посягань”.
o право чести и достоинства (ст.28) “Кожен має право на повагу до його
гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або
такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним,
науковим чи іншим дослідам”.
o право на личную безопасность (ст.29) “Кожна людина має право на
свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше
як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку,
встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його
перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати
тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід,
обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути
перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо
протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено
вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно
повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права
та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та
користуватися правовою допомогою захисника.
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє
затримання.
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено
родичів заарештованого чи затриманого”.
o неприкосновенность жилища (ст.30) “Кожному гарантується
недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до
іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як
за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та
майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у
вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок
проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них
огляду і обшуку ”.
o тайна переписки, телефонных разговоров (ст.31) “Кожному гарантується
таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у
випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи
з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо
іншими способами одержати інформацію неможливо”.
o право неприкосновенности семейной жизни (ст.32) “Ніхто не може
зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків,
передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення
конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків,
визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки,
економічного добробуту та прав людини.
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади,
органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з
відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом
таємницею.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати
недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права
вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на
відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням,
зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної
інформації ”.
o свобода передвижения (ст.33) “Кожному, хто на законних підставах
перебуває на території України, гарантується свобода пересування,
вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію
України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час
повернутися в Україну ”.
o право на труд (ст.43) “Кожен має право на працю, що включає
можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або
на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на
працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової
діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання,
підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається
примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба,
а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим
рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про
надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на
заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для
їхнього здоров'я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається
законом”.
o право отказа от показаний на членов семьи (ст.63) “Особа не несе
відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо
себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається
законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на
захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за
винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком
суду”.
Политические права
Политические права — это возможности человека в государственной и
общественно- политической жизни, обеспечивающее его политическое
самоопределение и свободу, участие в управление государством и обществом.
o свобода передвижения (ст.33) “Кожному, хто на законних підставах
перебуває на території України, гарантується свобода пересування,
вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію
України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час
повернутися в Україну”.
o свобода мысли, слова (ст.34) “Кожному гарантується право на свободу
думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і
поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій
вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах
національної безпеки, територіальної цілісності або громадського
порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони
здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для
запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або
для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”.
o свобода мировоззрения и вероисповедания (ст.35) “Кожен має право на
свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу
сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої,
безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи
і ритуальні обряди, вести релігій у діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах
охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або
захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави,
а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як
обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою
або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних
переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить
релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має
бути замінене альтернативною (невійськовою) службою”.