Грошова система

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ


              ЧЕРКАСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ  ТЕХНОЛОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ


                    ФАКУЛЬТЕТ   ПЕРЕПІДГОТОВКИ   ФАХІВЦІВ



                     К О Н Т Р О Л Ь Н А     Р О Б О Т А



                по дисципліні   « Грошово-кредитна система »



    Слухач : ........................……………..................Осадчий Ю.П.


Спеціальність,  група : .................................................ЗФ
– 02 ( фінанси )

 Керівник :
............................................................................
...........Гордієнко Л.А.


Результат,  дата:


Реєстраційний  номер,  дата:



                             м. Черкаси 2002 р.


                                З  М  І  С  Т



1. Позабанківський обіг готівки і чинники його  скорочення    ..............
- 3

2.                            Комерційний                             кредит
............................................................................
..............................  - 11

3.Взаємовідносини України з міжнародними фінансово-кредитними

організаціями...............................................................
..........................- 13



                                                                  Література
............................................................................
.................................................................- 17



   1. Позабанківський обіг готівки і чинники його скорочення.

          Проблема виведення з тіньового сектору  значних  обсягів  грошової
маси (у вигляді в основному позабпяківського обігу готівки) і  включення  їх
до офіційного економічного обороту  країни  —  одне  з  найгостріших  питань
виходу вітчизняної економіки з кризи, що насамперед зумовлює необхідність  у
системному  комплексному  підході  до  вирішення  проблеми.  Саме  на  цьому
загострив  увагу  Президент  України  Леонід  Кучма  у  своєму  виступі   на
розширеному засіданні Коордіиіаціііного комітету по боротьбі з  корупцією  і
організованою  злочинністю:  Завдання   подолання   тіньової   економіки   і
суттєвого зменшення основного джерела її живлення —  позабанківського  обігу
готівки — є  одним  із  наріжних  каменів  Послання  Президента  України  до
Верховної Ради України у 2000 році .
       У позабанківському обігу обертається готівка, яка  належить  фізичним
особам, тобто населенню, і та, що знаходиться в  касах  підприємств  (15-20%
від загального обсягу готівки). Друга частина  коштів  фізичних  осіб  —  їх
заощадження, розміщені в комерційних банках у вигляді депозитів.
        Рух   коштів   у   національній   валюті   облічується   вітчизняною
статистикою, яку здійснює  Національний  банк  України.  Дані  щодо  обсягів
готівки в позабанківському обігу  в  національній  валюті  та  їх  частки  у
загальній грошовій масі наведено в таблиці. Станом на 01.01.2000  року  сума
готівки в обігу становила 9583  млн.  грн.  За  період  з  1996  року  обсяг
готівки в  обігу  збільшився  в  3,6  раза.  В  1999  році  щомісячні  темпи
зростання обсягів готівки поза банками становили 3,3%, у цілому за 1999  рік
— 33,9%. Дуже висока питома вага позабанківського обігу готівки у  загальній
грошовій масі в національній валюті: в 1996-1999 роках вона  не  знижувалася
нижче 43%, а на кінець 1999 становила 43,4 %. Тобто майже половина  грошової
маси в національній валюті обертається поза банками  і  не  контролюється  з
боку  банківської  системи.  Водночас  у  розвинутих  країнах  світу  частка
готівки у структурі грошової маси не перебільшує 3-5%.


    Таблиця №1 . Обсяги готівки в поззбанківському обігу в 1992-1999 роках

|Рік    |Кошти   |Гроші   |Заощад.|Загальна     |Питома вага   |
|       |фізичних|поза    |нас,   |грошова      |грошової маси |
|       |        |банкамиш|       |маса,        |поза банками  |
|       |осіб,   |ти      |       |             |              |
|       |млн.грн.|млн.грн.|млн..гр|млн.грн.     |     %        |
|       |        |        |н..    |             |              |
|1992   |8       |5       |3      |25           |20.0          |
|1993   |159     |128     |31     |482          |26,6          |
|1994   |1021    |793     |228    |3216         |24.7          |
|1995   |3153    |2624    |529    |6930         |37,9          |
|1996   |5049    |4041    |1008   |9364         |43.2          |
|1997   |7830    |6132    |1698   |12541        |48,9          |
|1998   |10276   |7158    |3118   |15705        |45,6          |
|1999   |13434   |9383    |4071   |22079        |4З.4          |
|       |        |        |       |             |43.9          |
|середн.|        |        |       |             |              |

      Такі темпи  зростання  обсягів  готівки  в  національній  валюті  поза
банками в 1992-1999 роках дають можливість спрогнозувати цей обсяг  на  інші
періоди.
  Готівка в іноземній валюті обертається у двох видах:
• легальному (формується при офіційному  перетинанні  кордону:  відрядження,
туристичні поїздки, поїздки у приватних справах і під  час  оплати  праці  й
послуг фізичних осіб  за  кордоном).  Обсяг  готівки  в  легальному  вигляді
відображається через платіжний баланс країни і таким чином може бути  більш-
менш точно визначеним;
• нелегальному (обертається в тіньовій економіці і не облічується офіційною
статистикою). Зрозуміло, що є лише експертні оцінки фахівців  і  науковців.
Так, за підрахунками експертів, щорічно у населення “осідає”  S 2-5  млрд.,
які в основному обслуговують тіньову економіку, в тому числі її кримінальну
складову. Л в цілому у населення знаходиться  S 10-15 млрд.
     Зростання обсягів позабанківського обігу готівки  як  у  національній,
так і в іноземній валюті має такі негативні наслідки:
1) зменшується пропозиція іноземної валюти на внутрішньому  міжбачківському
валютному ринку. Це не дає можливості встановлювати  реальний  курс  гривні
стосовно іноземних валют, а за  рахунок  зниження  запропонованої  валютної
маси курс гривні — нестабільний;
2) значно скорочуються можливості збільшення валютних резервів держави,  що
знижує усталеність національної грошової одиниці:
3) істотно скорочуються інвестиційні й кредитні ресурси країни, що  створює
штучний попит на іноземні кредити і призводить  до  збільшення  зовнішнього
державного боргу та заборгованості юридичних осіб;
4) зменшується база  оподаткування  за  рахунок  наявності  тіньового  обігу
готівки;
5)  збільшення  обсягів  позабанківського  обігу  готівки  сприяє  дальшому
поширенню тіньової економіки, яку вона переважно й обслуговує;
6) значні обсяги позабанківської готівки — суттєве джерело  відтоку  валюти
за кордон.
       Аналіз показує, що існують такі  основні  джерела  зростання  обсягів
позабанківського обігу готівки в національній та іноземній всиї'іоті:
1. Постійне перевищення доходів населення над їх витратами. Значне  джерело
   збільшення коштів у населення, не включених до банківського обігу.
 2. Друге важливе джерело поповнення обсягів позабанківського обігу  готівки
 — наявність позитивного сальдо купівлі-продажу іноземної валюти населенням.

  3. Найбільше джерело зростання обсягів позабанківського  обігу  готівки  в
 національній та іноземній  валюти  належить  участі  населення  в  тіньовій
 економіці.
4.  Ухилення  від  оподаткування  і  переведення  безготівкових   грошей   в
готівкові та виплата потім заробітної плати готівкою  в  «конвертах»,  тобто
поза розрахунковими відомостями по зарплаті.
5. Утримування юридичними особами оборотних коштів у готівковому вигляді  та
їх наступні  розрахунки  між  собою,  між  юридичними  і  фізичними  особами
готівкою. В умовах України основні чинники цього — високий  податковий  тиск
на   підприємства,   неврегульованість   і    незавершеність    економічного
законодавства,  фінансова  нестабільність  і  платіжна  криза.   Російськими
дослідниками наводяться схожі  до  українських  чинників  причини  зростання
позабанківського обігу: ухилення від податків — 44% респондентів, потреба  в
готівці  для   неформальних   витрат   —   36%,   економічна   і   політична
нестабільність — 32% .
6. Високий рівень  долариззації  економіки  (на  01.12.99  цей  показник  —
42,4%). Значна доларизація економіки призводить  до  зростання  доларизації
збережень населення і розрахунків між фізичними особами у вигляді валюти.
       Вищенаведені джерела  є  одночасно  й  чинниками  зростання  обсягів
позабанківського обігу готівки.
        Варто виділити три основних шляхи використання населенням іноземної
валюти: 1)  формування  заощаджень  в  іноземній  валюті,  не  схильних  до
інфляції; 2) обслуговування тіньового товарообігу всередині країни (продаж-
купівля  ііпсс/існпям  нерухомості,  автомобілів  тощо);  3)   фінансування
«човникової» торгівлі. До того ж  за  своєю  економічною  природою  купівля
іноземної валюти населенням є формою кредитування економік інших держав.

   ОСНОВНІ ЧИННИКИ ЗРОСТАННЯ ПОЗАБАНКІВСЬКОГО ОБІГУ ГОТІВКИ :


1. Нездатність уряду іі Національного бпнку України включити наявні  чільні
грошові ресурси (величезні суми готівки пол.і банками, перевищення  купівлі
іноземної валити над її  продажем,  постійне  позитивне  сальдо  доходів  і
витрат населення, збільшення заборгованості із зарплат  і  пенсій,  тіньові
капітали) у фінансовий оборот у вигляді кредитних ресурсів  та  інвестицій.
Це пов'язано насамперед з відсутністю довіри з  боку  населення,  юридичних
осіб до договорів, процентних ставок, валютних курсів, постанов і  політики
уряду і НБУ. Адже відомо, що багато в чому  вартість  грошей  заснована  на
довірі. Поки що населення, кредитні організації  та  підприємства  віддають
перевагу обміну значної частини вільних коштів на іноземну  валюту.  Втрата
довіри  до  кредитної  системи  і  держави  не  дає  можливості   послабити
найсильніший тиск на курс гривні й валютні  резерви  ІІБУ,  що  переконливо
доводить досвід років незалежності України. Активність заощаджень громадян,
спрямована па фінансовий ринок, залежить від ступеня довіри до  фінансового
ринку, розміру і мсти заощаджень . Дається взнаки й відсутність розвинутого
страхового ринку.
2. Діяльність пунктів  обміну  валюти.  Збільшенню  позабанківського  обігу
готівки  сприяє  діяльність  пунктів  обміну  валюти  (небанківських),  які
функціонують на підставі агентських угод з уповноваженими банками, оскільки
їх діяльність неможливо контролювати.
 3.  Відсутність  звітності  й  відповідного  аналізу  сальдо   вивозу-ввозу
 іноземної та національної валют фізичними особами при перетинанні  кордону,
 а  також  звірки  інформації   щодо   конкретних   боржників   та   обсягів
 заборгованості на основі реєстрів вивізних і ввізних  митних  декларацій  з
 боку Держмитслужби України та матеріалів уповноважених банків  з  наступною
 передачею результатів  цієї  звірки  до  Національного  банку  України  для
 оперативного реагування.

4. Невирішеність питання з  відкриттям  і  використанням  фізичними  особами
України рахунків в іноземних банках.
Національним банком України не завершено  розробку  і  впровадження  порядку
надання індивідуальних ліцензій на відкриття  фізичними  особами-резидентами
рахунків в іноземних банках.  Внаслідок  цього  громадяни  України  вивозять
власні валютні кошти за кордон безконтрольно.
5. Низький рівень безготівкових розрахунків населення за товари  і  послуга.
Відсутня практика перерахування  заробітної  плати  на  банківські  рахунки.
Зараз  в  Україні  використовуються  пластикові  картки  тільки   іноземного
походження (17 банків): в основному VISA,  Еигорау,  Маstег.  Дотепер  немає
вітчизняної плас-тикової картки.
6.  Слабкість  вітчизняної  системи  комерційних  банків,  робота   лише   з
грошовими    ресурсами,    нерозвинугість     комерційного     кредитування,
неспроможність  до  залучення   національної   та   іноземної   валюти,   що
знаходиться  у  паселеіїіія  та  її  наступного  використання  у  фінансово-
кредитній сфері. Сумарний банківський капітал  становить  всього  4,9%  ВВП,
тоді як у країнах з перехідною економікою Центральної та Східної Європи —  в
середньому 40%, країнах ОЕСР — понад 80%. У Польщі на кінець  минулого  року
банківські депозити надушу населення становили $1300,  в  Україні  —$  50  .
Значна  система  комерційних  банків  не  працює   на   реальну   економіку,
функціонує в  основному  за  рахунок  спекулятивних  операцій  на  валютному
ринку. Не секрет, що банківська система  (свідомо  чи  ні)  стала  однією  з
ланок грошового  обслуговування  тіньової  економіки,  переведення  тіньових
капіталі за кордон, насамперед в офшорні зони.
7.  Нелегальні  зовнішньо  -  та  внутрішньоекономічиі  операції   з   боку
населення, в тому числі контрабанда (про це свідчать поширені факти продажу
в Україні імпортних продуктів за цінами, рівними або нижчими  від  тих,  за
якими вони купуються за кордоном). Цьому сприяють надмірна зарегульованість
ввозу імпорту і  неврегульованість  митного  податкового  законодавства,  а
також часті зміни порядку перетинання  кордону.  Це  насамперед  стосується
контрабанди  автомобілів,  тютюнових  виробів,  мийних  засобів,  спирту  і
алкогольних напоїв.
    Через те, що акцизні ставки  на  тютюнові  вироби  в  Росії  нижчі  від
українських у 5-10 разів, з  вересня  1999  року  почала  стрімко  зростати
тінізація тютюнового ринку, особливо контрабанда тютюнових виробів з Росії.
За даними  експертів,  приблизно  половина  вітчизняного  тютюнового  ринку
втрачена з причин контрабанди цих виробів з Росії,  а  українські  тютюнові
фабрики змушені зменшувати обсяги виробництва і переходити на  нижчі  ціни.
При цьому втрачає бюджет України і відповідно — виграє бюджет Росії.
8. Фінансові спекуляції на валютних курсах. У зв'язку з тим, що  до  березня
поточного року встановлені жорсткі межі валютного коридору, а ринковий  курс
хронічно перевищував офіційний, вся наявна валюта обертається  на  «чорному»
ринку. Основна її маса, що надходить  до  обмінних  пунктів  від  населення,
продається підставним особам за офіційним курсом і вже  потім  потрапляє  на
«чорний» ринок.
 9. Створення й використання фіктивних фірм (одноразових, у вигляді дочірніх
 підприємств), а також конвертація через них нс-готівкових грошей у готівку.
 Об'єктивні  чинники  їх   створення   —   надмірне   державне   регулювання
 підприємницької діяльності  та  високі  податкові  ставки.  Тільки  в  1999
 припинено діяльність понад 4 тис. фіктивних структур  і  53  конвертаційних
 центрів.
 10. Нерозвинутість вторинного фондового ринку. Вторинний фондовий  ринок  в
 Україні  тільки  починає   зароджуватися,   тому   що   роздержавлення   та
 приватизація не призвели до очікуваного  зростання  рівня  капіталізації  й
 ліквідності фондового ринку та його ємності. За  1997-1999  роки  у  Першій
 фондовій торговій системі (ПФТС) продано цінних паперів (акції, ОВДП  тощо)
 на суму приблизно 1,5 млрд.грн. Обсяг торгів на фондових біржах  та  в  по-
 забіржовій  фондовій  торговій  системі  становив  у  минулому  році   1,86
 млрд.гри.
У країні майже немає цивілізованого вексельного обігу,  ринку  корпоративних
та муніципальних облігацій. Непоодинокими є факти  кримінальних  операцій  з
цінними паперами на фондовому ринку.
 11. Відомо, що чим вищий рівень оподатковування (на фонд  заробітної  плати
зараз підприємства сплачують 39%), тим охочіше економічні агенти працюють  з
готівкою,  тобто  віддають  перевагу  тіньовому  сектору.  Це  стосується  й
населення,  яке  через  високий  прибутковіїп  податок  на  заробітну  плату
змушене  приховувати  її  дійсний  розмір  ітим  самим  виводити  цю  частку
зарплати до тіньового обігу. Тобто прибутковий податок  на  заробітну  плату
працюючих становить понад 40% із суми заробітної плати,  що  перевищує  1701
гри. на місяць. Крім того, фізичним особам доводиться ще  сплачувати  2%  на
особисте пенсійне страхування і 0,5% на соціальне страхування.
12. Як відомо, стабілізація курсу гривні на початку її  введення  трималася
переважно на валютних резервах НБУ і нарощуванні обсягів випуску і  продажу
ОВДП під високі відсотки прибутковості. Основні  покупці  їх  —  комерційні
банки, Нацбанк, 4іінансові компанії. На кінець 1999 залишки  заборгованості
уряду з ОВДП становили 10,5 млрд.грн. У  минулому  році  випущено  ОВДП  за
номінальною вартістю на 4,7 млрд.грн. Населення до цього не було допущено.

13. Не сприяє зменшенню відпливу грошових  ресурсів  у  «тінь»  затягування
Верховної  Радою  Україною  з   прийняттям   законопроекту   «Про   валютне
регулювання» та інших, пов'язаних з регулюванням банківської діяльності.

14.  Використання  великих  сум  готівки  для  розрахунків  між  юридичними
особами,  чому  значною  мірою  «сприяє»  високіїй   податковий   тиск   на
виробників,  фінансова  нестабільність,  зарегуль-ованість  підприємницької
діяльності, а також масове ухилення юридичних осіб від сплати податків.  За
даними Державної податкової адміністрації (ДПА), опублікованими в пресі, за
останні 5 років число  підприємств,  що  ухиляються  від  сплати  податків,
зросло в три рази. В минулому році за фактами ухилення від сплати  податків
порушено 10,3 тис. кримінальних справ, органами  ДПА  стягнуто  на  користь
держави 2,3 млрд.грн.
15. Наявність каналів прихованого вивозу  іноземної  валюти  за  кордон.  До
основних з них належать: неповернення в країну експортної  валютної  виручки
з різних причин; авансові перерахування валюти за фіктивними контрактами  на
поставку в країну товарів й оплату фіктивних імпортних послуг; махінації з
цінами  по  безвалютнпх   товарообмінних   угодах   (бартерні,   клірингові,
компенсаційні тощо) у зовнішній торгівлі; злнижен-ня  контрактних  цін  прії
експортних операціях та  їх  заміщення  при  імпортних;  створення  офшорннх
компаній з метою виведення частки  прибутку  з-під  оподаткування;  внесення
страхового депозиту' в іноземний банк з формальним наміром  отримати  кредит
з наступною відмовою від нього. Детальніше це питання розглянуто автором у.

16. Збільшення числа банків з  іноземним  капіталом  у  банківській  системі
України не змінює на краще ситуацію із залученням вільних  коштів  населення
в економічний оборот  країни.  На  01.11.99  в  банківській  системі  країни
функціонувало ЗО комерційних банків з іноземним капіталом, з  яких  9  мають
100% іноземний капітал. Усі ці банки — резиденти України.  Основна  причина,
чому довіра населення до таких банків не зростає, — та обставина,  що  банки
з іноземним капіталом працюють у тих же умовах, що й вітчизняні.  Насамперед
це стосується фактичної відсутності системи страхування внесків населення  в
банківській системі країни. До того ж банки, що цілком  утворені  за  участю
іноземного   капіталу,   обслуговують   лише   зовнішньоекономічні   зв'язки
українських  підприємств  і  організацій  з  партнерами   країн   походження
капіталів.
17.  Наявність  хронічного  позитивного  сальдо  купівлі-продажу  іноземної
валюти, яка використовується населенням у вигляді  заощаджень,  а  також  у
тіньовому  обігу  за  участю  юридичних  і  фізичних  осіб  (продаж-купівля
квартир, дач, автомобілів тощо).
18. Постійне перевищення доходів населення над його витратами, яке  фізичні
особи через нестачу достатньої захищеності  та  мотивації  не  вкладають  у
банківську систему та інші фінаїісові інститути.
   Можна зробити висновок, що нині в  нашій  країні  відсутня  альтернатива
іноземній валюті в готівковому вигляді як засобу нагромадження і зберігання
заощаджень населення.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗМЕНШЕННЯ ПОЗАБАНКІВСЬКОГО ОБІГУ ГОТІВКИ.

        Комплекс заходів щодо  суттєвого  зменшення  позабанківського  обігу
 готівки й залучення її до фінансового  обороту  країни  слід  розглядати  в
 контексті зі зменшенням і подоланням тіньової економіки,  яка  зумовлюється
 значною мірою негативними змінами, що відбуваються в  процесі  реформування
 офіційного сектору яаціон.зльної економіки.
       Основні  напрями  скорочення   позабанківського   обігу   готівки   в
 національній та іноземній валюті можуть бути такими.
 1. Радикально  реформувати  банківську  систему,  зробити  її  прозорою  та
 здатною  забезпечувати  необхідні  для  ііігчіізпяної  економіки   кредитні
 ресурси, здійснення операцій з цінними ііапе:
рами, залучення вільних коштів  населення,  гарантування  вкладів  фізичних
осіб та депозитів підприємств,  всебічно  розвивати  спеціальні  банківські
установи, насамперед іпотечні та інвестиційні. Забезпечити  становлення  та
розвиток  регіональних  банків,  у  першу  чергу  муніципальних.   Потребує
удосконалення й система нагляду за банківською діяльністю.
 2. Ще раз повернутися до ідеї запровадження ощадних валютних сертифікатів з
 метою акумуляції вільних коштів населення в іноземній валюті та  подальшого
 їх інвестування в розвиток національної економіки.  Вирішити  питання  щодо
 доцільності функціонування пунктів обміну  валюти  на  підставі  агентських
 угод з уповноваженими банками.  Суттєво  підвищити  довіру  до  банківської
 системи може прийняття Закону України «Про  гарантування  вкладів  фізичних
 осіб» та запровадження дієвого механізму страхування вкладів фізичних  осіб
 комерційних банках, а також нової редакції Закону «Про банки та  банківську
 діяльність».
3. Було б доцільно відкрити в країні філію  відомого  іноземного  банку  (на
умовах  нерезидента),  основним  завданням  якої  могло  б  стати  залучення
вільних коштів населення як в ігоземнііі, так і  в  національній  валюті  та
включення їх в економічний оборот  України.  При  цьому  доцільно  конкретно
з'ясувати, у чипадку згоди керівництва іноземного банку на функціонування  в
Україні  його  структури-нерезидента,   можливість   встановлення   для   її
діяльності таких умов: по-перше, не  вивозити  кредитні  ресурси  у  вигляді
валютних внесків населення і прибуток за межі  країни  як  мінімум  протягом
п'ятьох років; по-друге,  страхування  внесків  населення  в  капітал  філії
здійснювати за рахунок власних коштів іноземного банку; по-третє,  звільнити
на зазначений час цю структуру від сплати податків  до  державного  бюджету;
по-четверте, внести відповідні зміни в нову редакцію проекту Закону  України
«Про банки і банківську систему».
4.  Розширити  присутність  іноземного  капіталу  (а   також   національного
капіталу, що повертається) у вітчизняному  банківському  секторі  на  основі
реформування  механізмів  залучення  іноземних  інвестицій  до   банківської
системи країни. В цьому напрямі можна йти шляхом  створення  спеціалізованих
інвестиційних  банків за рахунок реструктуризації діючих комерційних  банків
або відкриття інвестиційних коридорів і спеціальних  інвестиційних  зон,  де
створити необхідні умови й механізми повернення  з-за  кордону  амністованих
національних коштів.
5.  Проводити  систематичну  роз'яснювальну  роботу  серед  населення   щодо
переваг  використання   безготівкових   форм   розрахункін,   насамперед   у
торгівельній. Побутовій та інших сферах  обслуговування  населення,  системі
споживчої кооперації. Ці форми доцільно розвивати  шляхом  розвитку  системи
електронних пластикових  карток,  переказування  доходів  фізичних  осіб  на
вклади і розрахункові  рахунки  в  банках,  проведення  розрахунків  чеками,
перерахування коштів з банківських рахунків за  придбані  товари  й  спожиті
послуги, комунальні платежі тощо.
6. Забезпечити зміцнення фондового ринку  та  його  інфраструктури,  в  тому
числі прискорити створення  вторинного  фондового  ринку,  розширення  ринку
комерційних цінінних паперів і форм  розрахунків,  що  відповідають  вимогам
ринкової економіки, запровадження надійної та потужної  системи  страхування
внесків населення і депозитів підприємств,  виданих  кредитів.  Розробити  й
впровадити механізм формування страхових фондів (резервів)  під  страхування
внесків населення до комерційних банків.
7.  У  вигляді  інструмента  підвищення  купівельного  попиту  населення   й
одночасного   цільового   нагромадження   його    вільних    коштів    можна
використовувати  утворення  кредитних  союзів  (на   зразок   колишніх   кас
взаємодопомоги), що  дозволять  використовувати  акумульовані  вільні  кошти
населення у вигляді кредитних ресурсів, тобто залучити  їх  до  економічного
обороту країни.
 8.  Необхідно  забезпечити  перехід  від  адміністративного  механізму   до
 створення економічних умов (із залученням правових  метолів)  для  зниження
 обсягів  купівлі  валюти  населенням,  скорочення  зовнішньої  «човникової»
 торгівлі й контрабанди.
 9. Суттєве значення у  зменшенні  позабанківського  обсягу  готівки  матиме
 вдосконалення  вітчизняної  торгівлі  у  напрямі   набуття   нею   сучасних
 цивілізованих  рис.  Слід  насамперед  стимулювати  розвиток   оптової   та
 дрібнооптової   торгівлі,   поширювати   фірмову   роздрібну   торгівлю   у
 пристосованих  для  цього  місцях,  зменшувати  торгівлю  без  використання
 касових апаратів, особливо торгівлю на ринках та торгівлю з рук. Встановити
 обмеження прийому готівкових коштів від  населення  у  сфері  роздрібної  і
 оптово-роздрібної  торгівлі  та  надання  послуг  при  відсутності  касових
 апаратів.
10.  Доцільно  розробити  відповідний  механізм  обов'язкового  використання
банківських рахунків під час придбання нерухомості,  автомобілів,  побутових
предметів довготермінового використання тощо.  Крім  цього,  через  механізм
податкової  декларації  ввести  процедуру  підтвердження  джерел  походження
доходів громадян при купівлі вищенаведених товарів та  внесенні  значних  за
обсягом вкладів на банківські рахунки.
11. Розробити  і  реалізувати  механізм  використання  ОВДП  для  акумуляції
вільних  засобів  населення  та  їх  наступного  державного  інвестування  в
розвиток  економіки.  Паралельно  варто   сформувати   ефективний   механізм
страхування  банківських  депозитів  і  внесків.  Створити  умови,  за  яких
депозитні ставки по гривні будуть привабливішимії, ніж по  долару.  В  ньому
випадку власники вільних коштів в іноземній вайюті  вкла.ч.атимуті.їх  не  в
доларах, а в гривнях.
12. Залучати  вільні  кошти  населення  через  мережу  існуючих  комерційних
банків з одним істотним  уточненням:  уряд  разом  з  ІІБУ  повинен  вибрати
(краще  на  тендері)  й  призначити  для  роботи  з   депозитами   населення
уповноважені банки, які через свої територіальні мережі  відділень  і  філій
починають працювати у напрямі залучення  вкладів  населення.  Зрозуміло,  що
без  гарантій  з  боку  держанії  і  визначених  пільг,  а  також  серйозної
роз'яснювальної роботіи, дохідливої, переконливої реклами нічого не буде.
13. Суттєво знизити податковий тиск  на  фізичну  особу  і  товаровиробника.
Податки  на  доходи  громадян  ге  мають  перевищувати  15-20%.  Крім  того,
доцільно задіяти шкалу податків не  прогресивну  як  зараз,  а  прогресивно-
регресивну: до якогось певного значення  розмір  податку  зростає,  а  потім
знижується. В такому випадку податки  платитимуть  майже  всі:  і  з  малими
(тому що сума податку мізерна), і з середніми (сума податку —  «по-кишені»),
і  з  високими  доходами  (сума  податку  незначна  порівняно  із  загальним
доходом).  Це  дасть  можливість   уникнути   на   підприємствах   подвійної
бухгалтерії  (одна  —  для  податкової  адміністрації,  друга—  для  виплати
зарплати у конвертах, з якої податки  не  стягуються).  Слід  диференціювати
шкалу нарахувань на заробітну плату, які сплачуються юридичними  особами,  і
зробити  її  регресивною,  тобто  чим  вище  рівень  заробітної   плати   на
підприємстві, тим нижчою має бути відсоток нарахувань  на  заробітну  плату.
Такий підхід стимулюватиме  нарахування  і  виплату  заробітної  гіла-'іи  в
повному  обсязі.  Крім  того,  доцільно  нарешті  відмовитися  від   ведення
паралельно двох видів обліку: бухгалтерського й податкового,  тому  що  дані
бухгалтерської звітності щодо обсягів реалізованої  продукції  та  отриманих
доходів, балансових збитків підприємств не  збігаються  з  визначенням  бази
оподаткування з ПДВ і податку на прибуток.
14. Широко використовувати чилійський досвід створення  фінансової  системи,
що включає банки, пенсійні та страхові фонди, звичайно, з  урахуванням  умов
України. Ядром цієї системи могли б стати недержавні пенсійні фонди,  в  які
кожний працюючий щомісяця перераховує не менше 10% своєї  зарплати.  Тоді  б
виникла зацікавленість не приховувати свої прибутки,  а  навпаки  показувати
їх і перераховувати великі суми до зазначених  фондів.  Поширити  відповідно
до  Указу  Президента  України  «Про  проведення  експерименту  в  житловому
будівництві  на  базі   холдингової   компанії   «Київміськбуд»   розпочатий
економічний  експеримент  щодо  залучення  коштів  населення   під   житлове
иудівніїцтво.  Необхідно  також  прискорити  проведення  пенсійної  реформи,
насамперед  запровадження  суцільного   персоніфікованого   обліку   внесків
фізичних  осіб  на  загальнодержавне  державне  пенсійне   страхування,   що
сприятиме легалізації  доходів  громадян,  зробить  некорисним  приховування
доходів, тому що в іншому випадку меншою буде Й пенсія.
15. Розробити і здійснити заходи з метою  недопущення  незаконного  відпливу
валюти за межі України. Початок цьому  закладено  Розпорядженням  Президента
України  «Про  впорядкування  контролю  за  зовнішньоекономічною  діяльністю
резидентів України» від 21 лютого 2000 року.
16.   Прискоритц.розробку   і   проходження   у   Верховній   Раді   України
законопроектів щодо  амністування  тіньових  капіталів  та  повернення  з-за
кордону  валютних  коштів,  а  також  регулювання  піі-тань,  пов'язаних   з
відмиванням, пошуком, арештом та конфіскацією доходів,  одержаних  злочинним
шляхом.
17.  Розробити  і  запровадити  порядок  ліцензування  Національним   баиком
України  відкриття  Фізичними  особами-резидентами  рахунків   в   іноземних
банках.
18. Продовжити вдосконалення механізму чи  використання  готівки  суб'єктами
господаріонання і посилення системи контролю  зп  дотриманням  ними  касової
дисципліни та внести відповідні зміни до чинних  нормативно-правових  актів,
а  також  посилити  контроль  за  розрахунками  із   заробітної   плати   на
підприємствах усіх форм власності.
19. Доцільно також ввести звітність  про  обсяги  готівкової  іноземної   та
иаціональної  валюти,  що  ввозиться  в  Україну  та  вивозиться  з  України
фізичними і юридичними особами па основі митних документів.
 20. І нарешті: рішення уряду і НБУ про введення «плаваючого»  курсу  гривні
 сприятиме  зменшенню  готівкового   обороту,   тому   що   такий   механізм
 курсоутворення, який  є  небезпечним  через  можливе  збільшення  інфляції,
 потребує здійснення більш жорсткої бюджетної і грошово-кредитної  політики,
 тобто встановлення посиленого контролю з боку НБУ за обігом грошової маси.

2. Комерційний кредит.

      Міжгосподарський кредит — це кредит,  який  існує  між  функціонуючими
суб'єктами господарювання. Його видами є  комерційний  кредит,  дебіторсько-
кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова  допомога,
лізинг.  Межі  міжгосподарського  кредиту  визначаються  розміром  резервних
капіталів, які є у розпорядженні суб'єктів господарювання  —  кредиторів,  а
також  регулярністю  припливу  грошового  капіталу  за  рахунок   реалізації
товарів і можливості  трансформації  наданого  міжгосподарського  кредиту  в
банківський або отриманий міжгосподарський. Причому погашення  цих  кредитів
у визначений строк передбачає своєчасне надходження платежів  від  покупців.
У цілому існування  міжгосподарського  кредиту  значною  мірою  пов'язане  з
недостатнім розвитком банківського кредиту.
Комерційний кредит — це форма руху  безпосередньо  промислового  капіталу  і
спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу  товарів  з
відстроченням платежу та з  поверненням  боргу  грошима.  Отже,  комерційний
кредит  є  різновидом  грошового  кредиту.  З  одного  боку,  він  прискорює
реалізацію товарів продавцям,  а  з  іншого  —  надає  можливість  покупцеві
користуватись товаром до отримання коштів від  реалізації  своєї  продукції.
Таким чином, комерційний кредит сприяє  прискоренню  кругообігу  капіталу  у
грошовій формі як на окремих підприємствах, так і в  цілому  у  суспільстві.
Комерційний кредит виникає за  побажанням  і  згодою  сторін  —  продавця  і
покупця - і має і:і;кч.і ічізііачениП напрям і межі.
    Кредитор може надати кредит лише своєму покупцеві,  а  його  межі  ті  ж
самі, що Гі  міжгосподарського  кредиту  взагалі.  Як  правило,  комерційний
кредит і- короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації  товарів,
стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи  час  перебування  авансованого
капіталу в  товарній  формі.  Терміни  та  розмір  його  залежать  від  ряду
факторів:  ступеня  дефіцитності  товару   на   ринку,   фінансового   стану
контрагентів. наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринку  кредигів
тощо.
        Передача  товару  в  кредит  може  оформлятись  або  не  оформлятись
векселем. Валюта векселя як цінного  паперу  складається  з  ціни  товару  і
позичкового процента  за  період  користування  кредитом.  ставка  якого  ви
иіігіаі п,ся існуючою нормою процента па ринку  позичкових  капіталів,  але,
як правило, дещо нижча від ринкової. Адже при наданні  комерційного  кредиту
мають на меті не  отримання  прибутку,  а  реалізацію  товару.  Формалізуючи
відносини між боржником і кредитором, вексель є певною  гарантією  погашення
боргу  та  може  бути  підставою  для  кредитування  кредитора  банком.   За
допомогою індосаменту векселедержатель може розрахуватись векселем зі  своїм
контрагентом.  У  разі  несвоєчасного  платежу  за  пексе-ііем  або  відмови
боржника від платежу векселедержатель мас право на протест векселя.
         Коли ж передача товару в кредит  продавцем  покупцеві  здійснюється
без оформлення нсксслем, то покупець не сплачує проценти продавцеві,  але  в
такому разі він може сплатити за товар ціну вищу від звичайної. Особливо  це
доводиться робити в Україні, оскільки підприємства не мають  права  надавати
кредити, окрім продажу товарів у кредит з  оформленням  векселями.  Водночас
відпуск товару без оформлення векселем є більш ризикованим для продавця,  бо
затягує процес погашення заборгованості покупцем у разі виникнення  в  нього
фінансових  труднощів  і  відсутності  бажання   розрахуватись   за   своїми
зобов'язаннями.
        Розвиток  комерційного  кредиту   має   свої   закономірності.   Рух
комерційного  кредиту  збігається  з   рухом   промислового   капіталу:   зі
зростанням обсягів промислового виробництва цей кредит  розширюється,  а  зі
зменшенням — звужується. Особливо обсяги комерційного  кредиту  падають  під
час економічної, а ще  більше  —  платіжної  кризи,  як  це  відбувається  в
Україні.

3.   Взаємовідносини    України    з    міжнародними    фінансово-кредитними
організаціями.
    Міжнародні ти регіональні валютно-кредитні організації  —  це  установи,
які створені на базі багатосторонніх угод між державами.  Найважливішу  роль
серед них у сучасний період відіграють Міжнародний  валютний  фонд  (МВФ)  і
Міжнародн'ій банк реконструкції та  розвитку  (МБРР).  Останній  сьогодні  є
головною  установою  Групи  Світового   банку.   Штаб-квартири   організацій
розташовані у Вашингтоні. Вказані установи  було  засновано  на  Міжнародній
валютно-фінансовій конференції, яка відбулася  у  1944  р.  у  Брсттоп-Вудсі
(СІІІЛ). СРСР та  Україна  хоча  і  брали  участі,  у  конференції,  але  не
ратифікували угоди про МВФ та МБРР і не вступили до складу цих  організацій.
Наслідком стала багаторічна ізоляція СРСР та  його  союзників  від  світової
економічної та валютно-фінансової системи, що значною мірою  було  зумовлено
політичними та ідеологічними мотивами. У 1992  р.  у  практиці  міждержавних
валютних відносин  сталася  досить  чначіїіі  подія:  членами  МВФ  прийнято
країни, що входили до колишнього СРСР,  у  тому  числі  й  Україну.  Завдяки
цьому  фактично  завершено   процес   глобалізації   економічного   простору
валютного   регулювання,   що   здійснюється   цією   важливою   міжнародною
організацією.
       Міжнародний валютний фонд фонд  було  створено  з  метою  регулювання
валютних відносин між країнами-членами.  МВФ  повинен  відігравати  подвійну
роль : з одного боку стежити за виконанням своїми членами визначених  правил
поведінки в галузі  валютно-фінансовнх  відносин,  а  з  іншого  —  надавати
ресурси для фінансування  дефіцитів  платіжних  балансів  тим  країнам,  які
нього потребують.
    Кожна країна-учасниця, вступаючи  у  Фонд,  робить  відповідний  внесок,
який   визначаггьсч   встановленою   квотою.   Розмір   такої   квоти,    що
переглядається з періодичністю  у  п'ять  років,  розраховується  на  основі
оцінки економічного  потенціалу  окремих  країн  у  світовому  господарстві.
Відносно  до  розміру  квот  визначається  «вага»  голосу  кожної  країни  в
керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квоіа України на  кінець
1992 року становила  0,7%. Відповідно до  цієї  квоти  вступний  внесок  для
України було визначено у розмірі  911  млп.  дол.  США.  Згідно  з  існуючим
положенням  з   визначеної   суми   лише   22,7%   виплачується   у   вільно
конвертованііі валюті (ВКВ). а решта  -  у  національній  грошовій  одиниці.
Враховуючи гостру  нестачу  ВКВ,  Україна  скористалася  так  званим  Фондом
запозичення при МВФ для  країн-членів,  що  зазнають  фінансових  труднощів.
Необхідний внесок оформлено як борг,  під який Україні надано  безпроцентний
і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено.
           Рішенням Ради  керуючих  МВФ  від  22  січня  1999р.  передбачено
зростання сумарного капіталу МВФ до 210943.0 млн  СДР  проти  145321,0  млн.
СДР. Унаслідок цього квота  України  в  МВФ  зросла  з  997.3  млн.  СДР  до
1372,0млн, що дає змогу помітно розширити обсяг  її  можливих  запозичень  у
МВФ.
     Ставши членом МВФ, Україна  водночас  увійшла  до  структури  обігового
банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на  загальну  суму  в  1,3  млрддол.
США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9  мли  дол.  США
внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої  держави  у  цін  банківській
структурі.
     На початку своєї діяльності, в кінці 40-х  років,  практично  не  було
розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків.  Тому  МВФ  був
джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що  розвиваються.
Протягом останніх 40—50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного
розвитку,  у  світі  стала  дуже  швидка   інтернаціоналізація   приватного
фінансового ринку. І сьогодні  більшість  розігнутих  країн  не  потребують
фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають  доступ  до  приватних  фінансових
ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз  переключився  на
підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу  до
приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу,  так
би мовити, міжнародного банкіра  до  організації,  що  сприяє  економічному
розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки  і  потребують
офіційної підтримки Фонду.
    У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-
перше, Україна як держава поки що фактично  не  мас  реального  доступу  на
міжнародні  фінансові  ринки.  Зовнішнє  фінансування  вона  може  отримати
переважно з офіційних джерел. А головне  офіційне  джерело  —-  це  МВФ.  І
навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як  США,  Японія,
як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. ІІо-друге, політика Фонду,
яка проводиться її Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на
стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні.
    Фінансові ресурси  МВФ  спрямовуються  для  надання  допомоги  країнам-
членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а  також  для
сприяння у пом'якшенні наслідків реалізації  стабілізаційних  програм.  МВФ
надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів
пільгового фінансування, управління  якими  здійснюється  окремо.  Держави-
члени,  які  користуються  загальними  ресурсами  МВФ,   «купують»   (тобто
позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну  суму
у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі  позики  та  вимагає,  щоб
держави-члени в межах визначеного терміну  «викупили»  свою  валюту  у  МВФ
(тобто погасили заборгованість),  використовуючи  для  цього  валюту  інших
держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у  вигляді  кредитів
під низькі проценти.
     Відзначимо, що з жовтня 1994 р., коли  Україна  отримала  перший  транш
кредиту Міжнародного валютного фонду, по  жовтень  1996р.  до  Національного
банку України надійшло кредитів від МВФ на  загальну  суму  2075  млн.  дол.
СІІІА. У вересні 1998 р. з МВФ узгоджено виділення Україні позички  в  межах
Програми розширеного  фінансування  («КГТ»)  на  підтримку  широкомасштабної
макроекономічної та структурної стабілізації  на  період  1998—2001  рр.  па
загальну суму 2,3 млрддол. США, з яких  протягом  1998р.  отримано  345  мли
дол. США. Крім того, у 1998 р. отримано 51 мли  дол.  США  в  межах  кредиту
«стенд-бай»,  на  фінансування  програми  макроскономічної  стабілізації  та
структурних перетворень, реалізацію якої розпочато в 1997 р.
    Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ,  є  НБУ.  Отримання  цих
ресурсів  обумовлено  виконанням  українською  стороною  погоджених  з   МВФ
критеріїв ефективності,  таких  як  рівень  чистих  міжнародних  резервів  ,
монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.
     Фінансові ресурси МВФ надаються Україні  на  досить  пільгових  умовах:
строк сплати 3—5 років, початок оплати- через 3 роки,  процентні  ставки  за
кредит — від 5,75% до 6,29%. На 1  січня  2000  р.  державний  борг  України
перед МВФ  становить  2,8  млрд  дол.  США,  або  22,4%  усього  зовнішнього
державного боргу України.
     Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для  підтримки  курсу
національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу  України
і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення  економічних
реформ, які дають змогу забезпечити у  перспективі  економічне  зростання  в
країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова  підтримка
з  офіційних  джерел  не  має  сенсу,  бо  в  цьому  разі  позичкові   кошти
використовуватимуться  на  фінансування  лише  поточних  проблем  платіжного
балансу,  які  без  реформування  економіки  знову  нагромаджуватимуться   і
перетворюватимуться   у   додатковий   тягар.    Значною    мірою    завдяки
співробітництву з МВФ  наша  країна  спромоглася  залучити  значні  кредитні
ресурси Світового банку.
    Світовий банк являє собою групу  споріднених  організацій,  тому  досить
часто говорять про групу Світового банку. До неї входять:  Міжнародний  банк
реконструкції та розвитку (саме його  інколи  називають  скорочено  Світовим
банком), Міжнародна асоціація  розвитку,  Міжнародна  фінансова  корпорація.
Багатостороння агенція гарантування інвестицій, а  також  Міжнародний  центр
урегулювання інвестиційних конфліктів.
Офіційні  цілі  членів  Групи  Світового  банку  —  зменшення  бідності   і
підвищення життєвих стандартів країн-членів  шляхом  сприяння  економічному
розвитку останніх і залучення ресурсів з  розвинутих  країн  до  країн,  що
розвиваються. Зазначимо, що основна  різниця  між  Світовим  банком  і  МВФ
полягає  в  тому,  що  МВФ  більше  концентрує  свою  увагу   на   питаннях
короткострокової с})інансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк
зосереджується  переважно  на  серсдньо-  та  довгострокових  (за  терміном
реалізації) проектах структурних  та  галузевих  перетворень  в  економіках
країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілізацію в Україні,  то  це
питання  насамперед  стосується  діяльності  МВФ.  Коли  ж  мова  йде   про
структурні і галузеві реформи, то тут  на  перший  план  серед  міжнародних
фінансових організацій постає Світовий банк. який концентрує свою увагу  на
перетвореннях  на  мікрорівні,  на   питаннях   приватизації,   дерсгуляції
галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі,  сільського
господарства тощо.
     Найбільшою  філією   групи   Світового   банку   є   Міжнародний   банк
реконструкції  та  розвитку.  Він  є  основною  позиковою  організацією.  Це
найбільша установа, що надає позики на розвиток країнам  з  середнім  рівнем
доходів, а також відіграє роль головного каталізатора  щодо  фінансування  з
інших  джерел.  Позики  Світового  банку  є  досить   привабливим   джерелом
зовнішнього фінансування як дефіциту державного бюджету, так і  реформування
економіки України. Фінансові умови,  на  яких  Світовий  банк  падає  позики
Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших  зовнішніх  джерел  запозичення,
доступних для України в даний час
    Системні проекти призначені для реформування цілих  секторів  економіки,
і гроші за иііми траншами направляються безпосередньо в Держбюджет  України.
А потім  вже  Мінфін  зі  свого  бюджету  повинен  передбачити  фінансування
зазначеної в проекті програми — що і е  основною  метою  кредитів  МБРР.  За
інвестиційними проектами схема надання коштів МБРР дещо ішна.
     На початку 1993  р.  було  затверджено  першу  позику  на  інституційну
розбудову в сумі приблизно  30  млн  дол.  США.  Надалі,  у  1994—1995  рр..
Світовий банк падав Україні кошти реабілітаційної позики  и  повному  обсязі
(близько 500 млн дол. США), які були спрямовані  на  фінансування  підтримки
бюджету, зокрема на покриття дефіциту бюджету, платежі за  зовнішнім  боргом
та критичним імпортом. Розмір інституційної позики, наданої Світовим  банком
за цей період, становив 27 мли дол. СШЛ. У 1996  р.  передбачалося  отримати
ш'д Снігового банку близько 600  млн  дол.  СШЛ,  у  чому  числі  позику  на
структурну  перебудову  окремих  секторів  економіки  (позика  на   розвиток
підприємств) —  200  мли  дол.  США,  на  структурну  перебудову  сільського
господарства —  150  млн  дол.  США,  на  структурну  перебудову  вугільного
сектора— 150 млн дол. США. Проте на  1  січня  1997р.  було  отримано  401,8
млндол. США, у тому числі по 150 млн  дол.  США  надійшло  на  реконструкцію
вугільної галузі та реструктуризацію сільського  господарства,  на  розвиток
підприємств — 100 млн дол. СШЛ, інституційної позики— 1.8 млндол. США.
У 1998 р. продовжувалася співпраця зі Світовим  банком  щодо  підготовки  до
реалізації таких проектів:
1. «Позика на структурну перебудову фінансового сектора»  (Р5АЬ)  у  розмірі
300 мли дол. США для підтримки реформ щодо зміцнення банківської  системи  з
метою заохочення банків до переходу на нові умови  формування  резервних  та
страхових фондів, а також збільшення власною капіталу.
2. «Проект фінансових послуг»  —  у  розмірі  250  млн  дол.  США,  який  е
продовженням позики на структурну перебудову фінансового сектора. Згідно  з
пропозиціями Світового банку цей проект включатиме  такі  основні  напрями:
кредитна лінія  для  підтримки  малого  та  середнього  нідіїрисмництііа  у
рччм'рі 100—-150 млн дол.  США;  технічна  допомога  комериійн"'.і  банкам;
автоматизація банківської діяльності; створення рептинго-вого агентства.
Реалізація цих двох проектів має стати істотним  кроком  щодо  вдосконалення
банківської сис'іеми України. Крім того, у  1998  р.  Світовим  банком  було
виплачено Україні за системними проектами 340 млн дол. США: 150 млн  дол.  —
на перебудову сільського господарства (усього два транші); 100  млн  дол.  —
перший 'іранці Проекту па розвиток підприємств (всього три транші);
90 млн дол.  —  перший  транш  кредиту  на  перебудову  фінансового  сектора
(всього три транші). Па різних  стадіях  підготовки  перебувають  майже  три
десятки інвестиційних проектів, участь у фінансуваніїі  яких  бере  Світовий
банк.



                                Література :



    1. Гроші та кредит : /Підручник для вузів /. За ред. Славука.- К.:
       КНЕУ, 2001.-602 с.
    2. Єрмоленко М. Поза банківський обіг готівки і чинники його
       скорочення. “Економіст”.-2000р.. №4.