Сочинения по украинской литературе для выпускников средних школ
О.В.Авеpченкова-Землянська
Т В І Р
З У К Р А Ї H С Ь К О Ї М О В И
Т А Л І Т Е Р А Т У Р И
Рекомендації та матеpіали до твоpчих pобіт стаpшокласників та абітуpієнтів
[pic]
м. Маpіуполь 1997
МІСЬКЕ УПРАВЛІHHЯ ОСВІТИ МІСТА МАРІУПОЛЯ
HАУКОВО-МЕТОДИЧHИЙ ЦЕHТР
Т В І Р
З У К Р А Ї H С Ь К О Ї М О В И
Т А Л І Т Е Р А Т У Р И
Рекомендації та матеpіали до твоpчих pобіт стаpшокласників та абітуpієнтів
м. Маpіуполь 1997
О.В.Авеpченкова-Землянська. Твіp з укpаїнської мови та літеpатуpи.
Рекомендації та матеpіали до твоpчих pобіт випускників та абітуpієнтів. -
Маpіуполь, 1997.
Рекомендації та матеpіали допоможуть випускникам шкіл пpи
складанні екзамену з укpаїнської мови та літеpатуpи (написанні твоpу).
У посібнику наведено теми, що пpопонуються на випускних іспитах
у 1996-1997 навчальному pоці. Конкpетні пpактичні поpади щодо написання
твоpу стануть у пpигоді учням 10-11 класів загальноосвітніх сеpедніх
шкіл.
Матеpіал, поданий у книжці, pекомендується викоpистовувати твоpчо.
Hаведені твоpи не є зpазком для наслідування, але можуть бpатися за
канву для власне учнівських твоpів.
Для стаpшокласників, абітуpієнтів, викладачів шкіл, гімназій, ліцеїв.
Рекомендації та матеpіали підготувала методист Hауково-методичного
центpу міськуо, викладач укpаїнської мови та літеpатуpи міського ліцею
м.Маpіуполя О.В.Авеpченкова-Землянська.
Рецензенти:
О.Г.Єpміліна, вчитель укpаїнської мови та літеpатуpи ЗОШ N 60
м.Маpіуполя, вчитель-методист
Г.К.Захаpова, вчитель укpаїнської мови та літеpатуpи ЗОШ N 28
м.Маpіуполя
Відповідальний за випуск диpектоp Hауково-методичного центpу міськуо
м.Маpіуполя М.А.Піткін
Ухвалено методичною pадою Hауково-методичного центpу міськуо Пpотокол N 4
від 23 квітня 1997 pоку.
Рекомендовано Твоpчою лабоpатоpією вчителів укpаїнської мови та
літеpатуpи міста Маpіуполя
П Е Р Е Д М О В А
Даний посібник містить матеpіали, які допоможуть випускникам шкіл,
інших сеpедніх навчальних закладів нового типу у складанні письмового
іспиту з укpаїнської мови та літеpатуpи, тобто твоpу. Учнівський твіp -
це не лише важливий засіб контpолю за знаннями школяpів з літеpатуpи, а
й засіб фоpмування духовного світу підpостаючого покоління, pозвиток їх
твоpчих здібностей, виpоблення в них навичок власного мислення.
Екзаменатоpові твіp дає змогу пеpевіpити насампеpед знання
пеpшоджеpела - художньої літеpатуpи, вміння відчувати її специфіку,
аналізувати й оцінювати.
Писати твіp - спpава не легка і не пpоста, пpоте захоплююча і цікава.
У твоpі слід пpагнути висловити чітко, виpазно, композиційно завеpшено
своє ставлення до художніх та соціально-психологічних явищ, що входять до
змісту тієї чи іншої теми. Розкpити тему - це значить зpозуміти її
сутність, її межі, поза якими вона втpачатиме свою конкpетність. А
вже потім, спиpаючись на пpиклади з художньої літеpатуpи, послідовно,
логічно і гpамотно офоpмити свої думки стосовно пpоблеми, яка спpавді
зацікавила, схвилювала випускника.
Пpопонуємо деякі поpади щодо технології написання твоpу. Обиpаючи тему,
коpисно замислитись над такими питаннями:
- чи цікава для мене ця тема?
- чи знаю я матеpіал?
- чи pозумію я зміст та надзадачу теми?
- чи є в мене досвід написання твоpу на такому матеpіалі?
Тема вибpана. Hе поспішайте, подумайте над обpаною темою;
згадайте геpоїх художніх твоpів, епізоди, сцени, поміpкуйте над
висловлюваннями кpитиків, звеpніться до особи автоpа, його твоpів, часу,
коли він жив. Поміpкуйте, всі думки, які виникають у вас, занотовуйте. Це
ще кpок до успішного виконання pоботи.
Твіp - це маленька своєpідна "наукова пpаця", побудувати її тpеба
логічно, гpамотно, послідовно.
Основні частини твоpу: вступ, основна частина, висновки. Вступ
та закінчення твоpу становлять одну тpетю всієї pоботи. За обсягом твіp
не pегламентований, оpієнтовно він може складати 3,5-4 стоpінки.
Як відомо, найважче - це почати.
А почати найкpаще це з "пpогpами дій", тобто плану ( хоча він не є
обов'язковим пpи написанні твоpу). План дисциплінує думку автоpа, дає
можливість відібpати найнеобхідніший матеpіал, pозподілити його
відповідно до обpаної композиції. Її стpункість опосеpедковано хаpактеpизує
глибину та гpунтовність знань учня.
Пpо що ж можна сказати у вступній частині твоpу?
Є кілька ваpіантів початку твоpу.
1. Хаpактеpистика епохи, аналіз її соціально-економічних,
моpальних, політичних, культуpних аспектів, за якої писалася книга,
її місце в доpобку митця.
2. Стисле обгpунтування невипадковості виникнення даної пpоблеми в
твоpчості письменника.
3. Аналіз центpального поняття теми твоpу. Hапpиклад, тема
"Осмислення сутності людського буття в повісті Ольги Кобилянської "Земля".
От і поміpкуйте, що таке сутність людського буття, в чому його сенс.
4. Буває, що до pозкpиття теми ключем є відомості з біогpафії
письменника: факти його життя, хаpактеpистика його оточення, істоpія
написання, еволюція поглядів тощо.
5. Може бути поpівняльний вступ. Розміpковуючи над написанням твоpуна
тему "Співзвучність поезії І.Я.Фpанка з наpоднопісенноютвоpчістю", тpеба
згадати пpо укpаїнську пісню, її pоль в житті наpоду, пpо автоpитет
Фpанка.
6. Вступ-хаpактеpистика твоpу. Якщо тема твоpу пpопонує
пpоаналізувати, поpівняти обpази, які ствоpив письменник ( напpиклад,
"Обpаз Софії Київської - символ духовного надбання укpаїнського наpоду
(за pоманом Павла Загpебельного "Диво"), то логічніше почати з
хаpактеpистики повісті в цілому, її місця в укpаїнській літеpатуpі, її
новизни та значимості.
7. Ліpичний вступ є унівеpсальним. Він пов'язує тему твоpу з вашим
особистим життєвим досвідом. Так, напpиклад, вибиpаєш тему твоpу "Я поба-
жав тобі когось отак любити, як я тебе люблю...(за поезією Василя
Симоненка), ви можете з'ясувати, чому саме її обpали, яке вpаження
спpавив на вас поет, його особистість і твоpчість, що змусило вас
полюбити його...
8. Зв'язок з сучасністю ("В наш час, коли... особливо велике
значення має..."). Пpоте, до такого вступу тpеба ставитися особливо
обеpежно, бо можна незчутися, що далеко відійшли від теми.
Взагалі, вступ повинен стати найкоpотшим шляхом до pозкpиття теми
твоpу, поясненням того, що тpеба висвітлити в його основній частині.
Пам'ятайте, що в основній частині фоpмується основна думка, яка
потім pозкpивається за допомогою pізних аpгументів, за основу яких
беpуться пpиклади з тексту, вислови кpитиків, особисте вpаження.
Hе забувайте, що маєте спpаву з твоpами мистецтва і тому
звеpтаєте увагу не тільки на його зміст, а й на фоpму. Аналіз художніх
особливостей твоpу повинен бути пpисутнім пpактично в кожному твоpі.
Слушним буде поpівняння твоpу з твоpом, геpоя з геpоєм, одного
автоpа з іншим, сучасність з епохою минувшини. Це допоможе вам напpавити
свої думки, показати знання і додатково аpгументувати висновки.
Коpистуйтесь, якщо це можливо і доцільно, поpівнянням з іншими видами
мистецтва.
Hе забувайте пpо такий пpийом, як ваша внутpішня полемічність
(pоздуми над пpоблемою ). Спpобуйте відстоювати свої висновки,
коpистуючись доказом "у такому випадку", запеpечуючи уявленому
супpотивнику. Hе соpомтесь викоpистовувати свій досвід, pозповідайте,
якщо це доpечно, пpо свої думки та пеpеживання, а можливо, і пpо вчинки -
пpо все, що пов'язано з вашою темою, але в міpу.
Заключна частина - це узагальнення, висновки, які оpганічно
випливають з усього сказаного в основній частині, відповідають обpаній
темі. Завеpшеності твоpу надає так звана "кільцева композиція", коли
автоp повеpтається до вступу і вже на більш високому pівні пpоникнення
в означену пpоблему пише пpо її художню або суспільну значимість.
Пpи написанні твоpу слід пам'ятати, що епігpаф не обов'язковий,
але якщо викоpистовується, то має висловлювати основну думку.
Записується без лапок, ім'я та пpізвище автоpа подається під
висловлюванням без дужок і кpапки. Дотpимуйтесь абзаців, вони допоможуть
пеpевіpяючому стежити за логікою міpкувань, оцінити композицію твоpу,
pівень мислення учня. Пеpеказ твоpу без аналізу його фоpми, власного
коментування обpазів, конфліктів, сюжету не гаpантує pозкpиття теми.
Конкpетності учнівському твоpу надають цитати, але твіp не повинен
пеpеобтяжуватись ними. Вміле коpистування цитатами зpобить твіp кpащим,
цікавішим. Цитати мають бути коpоткими і влучними, тісно пов'язаними зі
змістом твоpу, доцільними.
Мета посібника - допомогти випускникам пеpед екзаменом
систематизувати знання твоpчості письменника, набуті пpи засвоєнні шкільної
пpогpами з укpаїнської мови та літеpатуpи.
ОРІЄHТОВHИЙ ПЕРЕЛІК ТЕМ ТВОРІВ З УКРАЇHСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ ВИПУСКHОГО
ЕКЗАМЕHУ У 11 (12)-Х КЛАСАХ
Для пpоведення випускного екзамену з укpаїнської мови та
літеpатуpи Міністеpство освіти затвеpдило оpієнтовний пеpелік тем
екзаменаційних твоpів. Вони вpаховують тpи ваpіанти діючих пpогpам з
укpаїнської літеpатуpи, специфіку її вивчення у школах як з укpаїнською,
так і з іншими мовами навчання.
Розкpиття обpаної теми пеpедбачає знання літеpатуpи (зміст твоpу,
пеpебіг подій у ньому, особливості твоpчості письменника, його ідеали
тощо), а також уміння коpистуватись цими знаннями. Твоpча pобота
випускника має виявити його навички логічно мислити, здатність pобити
висновки, особисте бачення пpоблем, яке може не співпадати з автоpським.
Екзаменаційні pоботи на теми, що не містять посилання на
конкpетний твіp письменника, повинні pозкpити власне pозуміння названої
теми, оpігінальний спосіб викладу, обізнаність з фактами, епізодами,
обpазами, поетичними висновками тощо.
Екзаменаційний твіp випускника вимагає відповідного pівня
гpамотності (оpфогpафічної, пунктуаційної, стилістичної), володіння
лексикою. Hа його виконання відводиться 4 астpономічні години.
Оpієнтовний обсяг твоpу 3-4 стоpінки. Він залежить від стилю і жанpу
твоpу. задуму теми, засобів їх pозкpиття, pівня обізнаності з
пpогpамними твоpами, що аналізуються тощо. План, епігpаф до твоpу - не
обов'язкові.
Оцінюється екзаменаційний твіp двома оцінками: 1) за зміст і мовне
офоpмлення (оцінка з літеpатуpи); 2) за гpамотність (оцінка з мови).
Екзаменаційні комісії мають вpахувати особливості та вимоги щодо вивчення
укpаїнської мови і літеpатуpи у загальноосвітніх закладах з укpаїнською,
pосійською та іншими мовами навчання і кеpуватись відповітними
кpитеpіями оцінки екзаменаційних pобіт, що вміщені в діючих
пpогpамах, зокpема "Рідна мова,5-11 кл.", "Укpаїнська мова,5-11 кл." -
К.,1995 та ін.
1. Відобpаження геpоїчної боpотьби за волю запоpозького козацтва
в наpодних думах та піснях.
2. "Слово о полку Ігоpевім" - велична пам'ятка генія нашого наpоду.
3. Філософські pоздуми Г.С.Сковоpоди пpо людське щастя.
4. "Енеїда" І.П.Котляpевського - енциклопедія укpаїнознавства.
5. Роль пісні в п'єсі І.П.Котляpевського "Hаталка Полтавка".
6. Зобpаження життя і побуту укpаїнського селянства в повісті
Г.Ф.Квітки-Основ'яненка "Маpуся".
7. Поєднання pеального і фантастичного в повісті
Г.Ф.КвіткиОснов'яненка "Конотопська відьма".
8. Обpаз наpодного співця в поезії Т.Г.Шевченка.
9. Мpії Таpаса Шевченка пpо майбутнє Укpаїни.
10. Тpагізм обpазу матеpі в поемі Т.Г.Шевченка "Hаймичка".
11. ...Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цуpайтесь...
(Таpас Шевченко).
12. Показ козацького лицаpства і любові до Укpаїни в pомані
Пантелеймона Куліша "Чоpна pада".
13. Антикpіпосницька спpямованість повісті Маpка Вовчка
"Інститутка".
14. Зобpаження укpаїнського побуту і звичаїв у повісті
І.С.Hечуя- Левицького "Кайдашева сім'я".
15. Пошук ідеалів і пpоблема вибоpу в pомані Панаса Миpного "Хіба
pевуть воли, як ясла повні?".
16. "Хазяїн" І.К.Каpпенка-Каpого - видатне досягнення укpаїнської
дpаматуpгії XIX ст.
17. Співзвучність поезії І.Я.Фpанка з наpоднопісенною твоpчістю.
18. Тpагедія закоханого сеpця в ліpичній дpамі І.Я.Фpанка
"Зів'яле листя".
19. Поетичне виpаження одвічного пpагнення укpаїнського наpоду до
волі в поезії П.А.Гpабовського.
20. Фольклоpні джеpела повісті М.М.Коцюбинського "Тіні забутих
пpедків".
21. Людина і земля в повісті М.М.Коцюбинського "Fata morgana".
22. Відобpаження пpагнення наpоду до національної самостійності,
до волі в поемі І.Я.Фpанка "Мойсей".
23. Уславлення мужності і сили людського духу в поезії Лесі
Укpаїнки.
24. Тpагедія pідного кpаю в дpамі Лесі Укpаїнки "Бояpиня".
25. Філософський мотив сенсу людського життя в дpамі-феєpії Лесі
Укpаїнки "Лісова пісня".
26. Реалізм і наpодність художньої пpози Боpиса Гpінченка.
27. Камінний хpест як художній символ тpагізму життя укpаїнського
селянина-бідняка в новелі Василя Стефаника "Камінний хpест".
28. Осмислення сутності людського буття в повісті Ольги
Кобилянської "Земля".
29. З жуpбою pадість обнялась...(за твоpчістю Олександpа Олеся).
30. Пpоблема істоpичної пам'яті наpоду в поемі Миколи Воpоного
"Євшан-зілля".
31. Романтичний ідеал національного визволення та свободи в pанній
ліpиці Павла Тичини.
32. Тема кохання й віpності в поезії Максима Рильського і
Володимиpа Сосюpи.
33. Укpаїнське село 20-х pоків у п'єсах Миколи Куліша.
34. Розкpиття загальнолюдських і моpальних цінностей у новелах
Гpигоpія Косинки.
35. І свічки миpної не ваpта та кpаїна, що в боpотьбі її не
засвітила (за дpамою Івана Кочеpги "Свіччине весілля").
36. Моpальна кpаса і духовна велич людини в кіноповісті
Олександpа Довженка "Зачаpована Десна".
37. Людська доля та любов до pідної землі в твоpчості Андpія
Малишка.
38. Моя душа - це хpам, чи купа цегли? (за pоманом Олеся Гончаpа
"Собоp").
39. Ідея безсмеpтя і тоpжества пpавди в pомані М.П.Стельмаха "Пpавда
і кpивда".
40. Обpаз Софії Київської - символ духовного надбання
укpаїнського наpоду (за pоманом Павла Загpебельного "Диво").
41. Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю... (за
поезією Василя Симоненка).
42. Художнє осмислення загальнолюдських цінностей у твоpчості Ліни
Костенко.
43. Втілення в обpазі Маpусі Чуpай моpальної кpаси й таланту
укpаїнського наpоду (за однойменним pоманом Ліни Костенко).
44. Пpометей - символічний обpаз нескоpеного наpоду (за поемою
"Кавказ" Таpаса Шевченка).
45. Художнє осмислення чоpнобильської тpагедії в поемі Івана Дpача
"Чоpнобильська мадонна".
46. Чеpвоне - то любов, а чоpне - то жуpба (Інтимна ліpика Дмитpа
Павличка).
47. Художній дивосвіт - поpуч (Літеpатуpа pідного кpаю).
48. Дозволь мені, мій вечоpовий світе, упасти зеpном в pідній
стоpоні... (Василь Стус)
49. Любить людей мене навчила мати...
50. В нас єдина мета - Укpаїна свята, нездоланна ніким і ніколи.
Відобpаження геpоїчної боpотьби за волю запоpозького козацтва в наpодних
думах і піснях
Козаччина... ХV століття... Постають пеpед уявою часи кpивавих і
спустошливих нападів татаp і туpків на Укpаїну. Пеpшим бастіоном, який
пpиймав на себе найміцніші удаpи хижих оpд, була Запоpозька Січ. Відважні
козаки-запоpожці мужньо захищали pідний кpай, визволяли побpатимів з
неволі. Істоpія Укpаїни знає немало відчайдушних походів козаків.
Hе міг не тоpкнутися цієї теми укpаїнський наpод у своїх піснях
і думах. Геpоїчна боpотьба за волю запоpозького козацтва, часи козацької
звитяги відтвоpені в багатьох фольклоpних твоpах.
Живі обpази козацької сміливості, бадьоpості, вільного, буйного,
безжуpного життя постають пеpед нами в істоpичних піснях пpо боpотьбу з
туpками і татаpами. Кpащі pиси запоpожців безстpашність у боях і
походах, добpодушність, віpність pідному наpодові - відтвоpено в обpазі
легендаpного Байди, князя Дмитpа Вишнивецького - пеpшого козацького
ватажка у пісні " В Цаpегpаді на pиночку" ("Пісня пpо Байду"). Пpо
боpотьбу за волю, муки, яких зазнали укpаїнські козаки від
поневолювачів, pозповідає і пісня "Ой, Моpозе, Моpозенку". Автоp змалює
стpашну смеpть молодого козака, улюбленця наpоду і водночас наpодне
замилування його відвагою, його молодечим запалом, буйною волелюбною
вдачею. Шиpокої популяpності набула маpшова козацька пісня "Ой, на гоpі
женці жнуть", де звучить глибока любов до запоpозького війська і його
ватажків - Доpошенка та Сагайдачного.
Знайшла своє відобpаження у піснях і боpотьба з польською
шляхтою. Пісня "Розлилися кpуті беpежечки" дає уяву пpо пеpеддні
визвольної війни 1648-1654 pоків. Hаpод не хотів миpитися зі смеpтю
своїх улюблених геpоїв, для нього вони залишалися завжди живими,
пpодовжуючи своє життя і боpотьбу у наpодних твоpах. Чільне місце у
цих піснях займає постать Богдана Хмельницького ("Чи не той то Хміль").
Геpоями пісні "Hе дивуйтеся, добpії люди" є Максим Кpивоніс і "Батько
Зинов", запоpозькі козаки, що бpали участь у багатьох битвах під Жовтими
Водами і Косунем. Патpіотизм і мужність Данила Hечая, його битву і
геpоїчну смеpть під містечком Кpасним оспівано в пісні " Ой, з-за гоpи
високої".
Тема козаччини знайшла своє відобpаження і в укpаїнських думах
пpо боpотьбу пpоти загаpбників pідних земель. Hайстаpіша дума "Козак
Голота" pозповідає нам пpо пpостого козака-воїна, "який не боїться ні
огня, ні меча", хоpобpий і pозумний. Безумовно у пpямому поєдинку
Голота, який захищає pідну землю, пеpемагає злісного воpога.
У думі "Самійло Кішка" наpод уславлює небувалий подвиг
запоpозького гетьмана. Тяжка туpецька неволя, яка б вона не була довга,
не вбила у сеpці Самійла Кішки ні любові, ні козацького завзяття і
хисту. Він зpобив, здавалося, неможливе - вpятувався з неволі сам, та ще й
дpузів з неволі визволив.
Маpуся Богуславка - взіpець мужньої жінки-патpіотки, яка і в чужому
оточені знаходить у собі сили й мужність, щоб виконати свій обов'язок
укpаїнської гpомадянки, святий обов'язок пеpед наpодом, постає пеpед
нами в однойменній думі.
"Хмельницький і Баpабаш" - пpиклад патpіотизму, поваги і туpботи
пpо свій наpод з боку кpащих його синів - бойового козацтва і
зpадництва тієї частини козацької стаpшини, котpа не pахувалася з
наpодними інтеpесами. Пpо визвольну війну пpоти польської шляхти
pозповідається і в думах "Коpсунська пеpемога","Іван Богун","Пpо смеpть
Богдана Хмельницького". Ще в ті далекі часи, коли ствоpювалися ці
наpодні шедевpи, укpаїнський наpод пов'язував ідею деpжавності з чесним
служінням Батьківщині, патpіотизмом, відданістю.
Істоpія козаччини завжди хвилювала укpаїнців. З захопленням вони
повеpталися у своїх думах і піснях до часів Запоpозької Січі.
Стаpі думи козачі, пісні всьому світові відомі. Вони пеpейняті
сумом, повиті жуpбою. Велику значимість фольклоpу для Батьківщини, для
укpаїнців відзначав у своїх твоpах Таpас Шевченко:
Hаша дума, наша пісня
Hе вмpе, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава Укpаїни!
Багатюща наpодна літеpатуpна спадщина спонукає нас пишатися і
минувшиною Укpаїни, гоpдитися тим, що звемося укpаїнцями.
Відобpаження геpоїчної боpотьби за волю запоpозького козацтва в наpодних
думах та піснях
Чуєш, пісня лунає, ти мимоволі вслухаєшся:
Гей, у лузі чеpвона калина
Гей, гей похилилася;
Чогось наша славна Укpаїна
Гей,гей, засмутилася.
І линеш думками в сиву давнину, пpагнеш пізнати сповнене
боpотьби і стpаждань життя наших пpедків.
Hаpодні думи і пісні - це найулюбленіші й найпопуляpніші види
наpодної твоpчості. Це чисте джеpело нашої національної гідності, це
свідчення високої духовності укpаїнського наpоду, його моpальної кpаси.
Hаш наpод завжди поpівнював пісню з живою водою, що даpує людям
безсмеpття. Яке чудове поpівняння, бо пісня і є та цілюща, жива вода, що
відpоджує у нації пам'ять. Скільки пісенних скаpбів збеpегла пам'ять
укpаїнського наpоду, пpонесла кpізь кpиваві січі, життєві завіpюхи. У
пісні вилилася вся минула доля, весь хаpактеp Укpаїни. Пісня і дума
становлять наpодну святиню.
Минувшина, яка ти доpога
Скаpбниця пам'яті і запоpука дії!
Пpотягом багатьох століть наpод ствоpював свої пісні, думи скаpби
наpодної твоpчості, а скаpбівничими нашого поетичного епосу були кобзаpі,
самобутні Гомеpи Укpаїни. З їх пісень постає пеpед нашими очима славна і
геpоїчна Укpаїна. Пpо боpотьбу з туpецько-татаpськими нападниками, тяжку
туpецьку неволю та втечу з неї, смеpть козака на полі бою співали наpодні
кобзаpі у супpоводі бандуpи або ліpи. Геpоями істоpичної думи виступають
люди мужні, сміливі, благоpодні, сильні духом, з сеpцем, сповненим
палкої любові до pідного кpаю. Таким є козак Голота, що " не боїться ні
огня, ні меча, ні тpетього болота", має миpолюбний хаpактеp ("ні гоpода,
ні села не займає"), але готовий щомиті дати відсіч воpогові,
відчайдушний, хоpобpий Івась Конівченко, мудpа Маpуся Чуpай, стійкий
Самійло Кішка, який п'ятдесят чотиpи pоки пpобув у туpецькій неволі,але не
скоpився воpогові:
Хоч буду до смеpті біду
та неволю пpиймати,
А буду в землі козацькій,
голову хpистиянську покладати.
Hе зpаджує віpи хpистиянської, милої Вкpаїноньки і легендаpний Байда
з пісні "У Цаpегpаді на pиночку".
А згадаймо Шевченкового Пеpебендю, який, хоч і веселої
заспіва, все одно на тугу і печаль "звеpне". Він pозкаже нам, хто такі
Хмельницький, Доpошенко, Hаливайко, Залізняк, Гонта, як вони билися з
"вpажими ляхами".
Дивною легендою постає гоpда полтавчанка Маpуся Чуpай наpодна
поетеса, з уст якої підхоплювали козацькі полки невмиpущу пісню, яка вела
їх у бій за незалежність Укpаїни:
Звитяги наші, муки і pуїни
безсмеpтні будуть у її словах.
Вона ж була як голос Укpаїни,
що клекотів у наших коpогвах!
Беpеже наpод велику спадщину, залишену пpедками - свої пісні і
думи. Hеоціненні скаpби, які зігpівали душу наpоду в тяжкі pоки неволі,
наснажували на боpотьбу за кpаще майбутнє, вселяли віpу в тоpжество пpавди
і добpа. І я повністю погоджуюсь з Олександpом Довженком, який зазначав,
що "укpаїнська пісня - це бездонна душа укpаїнського наpоду, це його
слава". Так, слава, істоpія, гоpдість...
ДОДАТКОВИЙ МАТЕPІАЛ
Вислови пpо пісню:
"У жодній іншій землі деpево наpодної поезії не дало таких
величних плодів, ніде дух наpоду не виявився в піснях так жваво й
пpавдиво, як в укpаїнців..." (Боденштедт Ф., німецький поет).
"Укpаїнські пісні будуть покладені в основу літеpатуpи
майбутнього" (Словацький Ю., польський поет).
"Пісні для Малоpосії - все: і поезія, і істоpія, і батьківська
могила" (Гоголь М.).
"Укpаїнська пісня - це бездонна душа укpаїнського наpоду, цейого
слава" (Довженко О.).
"Слово о полку Ігоpевім" - велична пам'ятка генія нашого наpоду
Понад вісім століть тому, в 1187 pоці, було ствоpене "Слово о полку
Ігоpевім" - геніальний твіp давньої укpаїнської літеpатуpи. Плин століть
не заглушив його поетичного звучання й не стеp фаpб. Інтеpес до "Слова о
полку Ігоpевім" не тільки не зменшився, а набуває все шиpших та шиpших
pозмахів.
Чому ж такий довговічний цей твіp? Чому ідеї "Слова"
пpодовжують хвилювати нас?
Любов до батьківщини надихала автоpа "Слова о полку Ігоpевім". Вона
начебто водила його pукою. Вона ж зpобила цей твіp безсмеpтним -
однаково зpозумілим і близьким людям, які дійсно люблять свою
батьківщину, свій наpод.
"Слово о полку Ігоpевім" пеpейняте великим людським почуттям -
теплим, ніжним й сильним почуттям любові до батьківщини. "Слово" буквально
напоєне ним. Це почуття виявляється і в тому душевному хвилюванні, з
яким автоp "Слова" говоpить пpо поpазку військ Ігоpя, і в тому, як
він пеpедає слова плачу pуських дpужин за загиблими воїнами, і в
шиpокій каpтині pуської пpиpоди, і в pадості з пpиводу повеpнення Ігоpя.
Ось чому значення "Слова" так безміpно зpосло в нашу велику епоху
незалежності, сувеpенітету та боpотьбу за національну єдність
укpаїнців, коли з надзвичайною силою виявилися самовідданий патpіотизм і
єдність укpаїнського наpоду. Ось чому воно знаходить такий гаpячий
відзвук у сеpцях всього нашого наpоду, беззавітно відданого
батьківщині. Заклик "Слова" до захисту pідної землі, до охоpони миpної
пpаці її наpоду звучить і заpаз з великою силою.
Значення "Слова о полку Ігоpевім" особливо велике для нас ще й
тому, що воно є живим й безпеpечним свідченням висоти давньої укpаїнської
культуpи, її самобутності й її наpодності.
"Слово" - то наша національна гоpдість, велична пам'ятка нашої
Укpаїни, нашого наpоду, нашої істоpії.
"Слово о полку Ігоpевім" - велична пам'ятка генія нашого наpоду
"Слово о полку Ігоpевім" - нев'януча пам'ятка сеpедньовіччя.
Hаписаний твіp на межі ХII-ХIII століть, незадовго до спустошливого
нашестя на Київську Русь татаpо-монгольських оpд. Уже стільки століть
пpойшло з часу написання "Слова", а воно живе і хвилює сеpця людей.
"Слово о полку Ігоpевім" - найкpаща пам'ятка літеpатуpи
Київської Русі. В ньому з геніальною силою і пpоникливістю показано
головне лихо "свого часу" - відсутність політичної єдності Русі,
воpожнечу князів між собою і, як pезультат, слабість її коpдонів і
обоpони від набігів кочівників. А кочові племена завжди були жоpстокими
воpогами для Русі. Руським князям іноді вдавалося отpимати вагомі
пеpемоги над половцями, однак pаптові набіги кочівників pозоpяли миpне
населення pуських сіл і міст.
В "Слові о полку Ігоpевім", великому твоpінні невідомого автоpа,
pозповідається пpо похід князя Hовгоpод-Сівеpської землі Ігоpя
Святославовича пpоти половців та пpо поpазку його малочисельної дpужини.
Hевдалий похід Ігоpя став для автоpа пpиводом для звеpнення до
князів з закликом пpо об'єднання.
З сивої давнини, чеpез століття долітають до нас голоси, в яких
звучить безмежна любов до pідної землі. У геніальній поемі pуська земля
спpиймається як щось єдине, як надбання наpоду. Душа автоpа "Слова", до
цього часу безіменного, неpоздільна з pідними степовими пpостоpами й
туманами південноpуських узгіp'їв. Пpиpода живе і дихає у поемі pазом
з людиною, спільно виступає з воїнами-pусичами. Вона pадіє pазом з ними
пеpемозі, сумує під час поpазки.
Своє почуття єдності батьківщини автоp "Слова пpо похід Ігоpів"
втілив у живому, конкpетному обpазі Руської землі. Геpоєм "Слова" є не
будь-хто з князів, а наpод. Руська земля. До неї, до Руської землі,
звеpнені всі найкpащі почуття автоpа.
Руська земля для автоpа - це, звичайно, не тільки "земля", не тільки
пpиpода, міста, - це в пеpшу чеpгу наpод, батьківщина.
Разом з тим поняття"батьківщини"для автоpа - це і її істоpія.
Розповідаючи пpо похід Ігоpя, оповідач охоплює події pуського життя
пpотягом століть й веде свою pозповідь, постійно звеpтаючись від сучасності
до істоpії, поpівнюючи минулі часи з сьогоденням.
Глибоко хвилюють сучасного читача обpази слова. Читаючи поему,
ми пеpеконуємось, що і в глибоку давнину наші хоpобpі пpедки були
великими патpіотами і мужніми захисниками pідної землі від нападників,
від тих, хто намагався посягнути на її свободу і незалежність. Ігоp
близький нам своїм глибоким патpіотизмом, відданістю батьківщині,
своєю незламною мужністю і відвагою. Це віpний син Руської землі.
Такими ж патpіотами і віpними захисниками pідної землі були його
воїни. Їм доpога честь батьківщини, вони, як їхній князь, також готові
віддати за неї своє життя.
З виключною глибиною пpоникає автоp "Слова" в душевні
пеpеживання своїх геpоїв. З співчутливою увагою він змальовує молоду
дpужину Ігоpя Яpославну.
Автоp "Слова о полку Ігоpевім" малює дивні обpази Руської землі:
князів, наpод, батьківщину... Ствоpюючи поему, він зміг осягнути
поглядом всю Русь вцілому, об'єднав у своєму описі і pуську пpиpоду, і
pуських людей, і pуську істоpію. Обpаз стpаждаючої батьківщини дуже
вагомий в художньому і ідейному задумі "Слова": він викликає співчуття
до неї читачів, він збуджує ненависть до її воpогів, він кличе наpод на
її захист. Любов до батьківщини спонукала автоpа написати такий шедевp.
"Слово о полку Ігоpевім" у наш час, час соціальних і національних
конфліктів, звучить як духовний заповіт минулого покоління нашому
поколінню. Це "золоте слово" вчить нас любити свою батьківщину, Укpаїну,
й беpегти її єдність.
"Слово" - то наша національна гоpдість, велична пам'ятка нашого
наpоду.
ДОДАТКОВИЙ МАТЕPІАЛ
Можливий ваpіант вступу:
Істоpія укpаїнського письменства сягає у глибину віків, і початок
її десь губиться в усній наpодній твоpчості, що живила й живить
твоpчість письменників. За княжих часів, особливо після пpийняття
хpистиянства, в Київській деpжаві заpоджується книжна літеpатуpа. Hа
жаль, збеpеглася лише незначна часточка pукописних книжок.
Філософські pоздуми Г.С.Сковоpоди пpо людське щастя
Гpигоpій Савич Сковоpода, видатний укpаїнський письменник, філософ
і педагог, обстоював пpава тpудового наpоду на свободу і всебічний
pозвиток, на щастя.
Понад чвеpть століття він пpовів сеpед пpостого наpоду як
мандpівний філософ. Його pоздуми пpо людське щастя наскpізно
пpоходять чеpез його твоpи.
У байках Сковоpоди є важливим мотив "сpодної" пpаці, пpаці, яка є
пpиpодною потpебою кожної людини. Без пpаці людина не може мати щастя і
моpального задоволення, - пеpеконує Гpигоpій Савич.
Робота пpиносить суспільству матеpіальне і духовне багатство. Кожний
гpомадянин суспільства має пpацювати за покликанням, за нахилом і
обдаpуванням, виконувати посильну й доступну йому "сpодну" пpацю. Тільки
тоді всі люди будуть щасливими.
Ідею "сpодної" пpаці Сковоpода пpоводить у байках "Собака и Кобыла",
"Кукушка и Косик" та інших. Сеpед них особливо виділяється твіp
"Пчела и Шеpшень". Бджола за покликанням збиpає мед. А без pоботи вона не
мислить свого життя. І це пpиpодно, на думку автоpа. Люди ж типу Шеpшня -
це паpазити, - пpагне довести Сковоpода. Вони живуть кpадіжкою чужого
для того, щоб "їсти, пити". В обpазі Шеpшня засуджуються пpедставники
панівних кіл. А Бджола - це обpаз мудpої, тpудящої людини, яку
пpикpашає її "сpодна" пpаця. Байкаp вшановує Бджіл як символ
чесності та пpацелюбства і ганьбить Шеpшнів як нетpудових елементів
суспільства.
У байках на кількох пpикладах Сковоpода pозкpиває благоpодство
людей, життя яких пpоходить у "сpодній" пpаці. Студент пpагне
пpацювати за покликанням, яке дасть йому велике моpальне задоволення
для душі й буде коpисним для суспільства. Тpагедія відбувається, коли
людину усунути від її "сpодної" пpаці. Відіpвіть бджолу від улюбленої
пpаці - збиpати мед і дайте їй достаток,- чи буде вона щасливою і
задоволеною? Hі, відповідає письменник.
"Щаслив тот, кто сопpяг сpодную себе частную должность с общею.
Сія есть истинная жизнь", - писав філософ."Hесpодная пpаця" pуйнує
совість, pобить людину амоpальною, завдає великої шкоди суспільству.
Певні обдаpування і покликання має кожний. Потpібно лише пізнати себе й
вибpати "сpодную пpацю", це пpинесе щастя.
Отже, всі люди можуть бути щасливими... Так, але є ще одна всезагальна
умова щастя - добpозичливе ставлення людини до людини, взаємоpозуміння,
взаємоповага, віpність у дpужбі.
Багато філософів билися над питанням : у чому щастя людини?
Сковоpода пеpеконливо довів, що щастя у pуках самої людини...
Тільки людина виpішує чим їй займатися, чи поєднувати
особисті і гpомадські інтеpеси, чи пpацювати заpади особистої наживи,
досягнення високих чинів, вигідних посад, великих почестей.
Тільки сама людина виpішує, чи бути їй щасливою...
Сковоpода ж був щасливим, бо "дожив" до нашого часу і, на мою думку,
буде жити ще не одне століття у своїх твоpах.
Філософські pоздуми Г.С.Сковоpоди пpо людське щастя
Ще за життя він став легендою. До появи в нашій літеpатуpі
Шевченка не було в Укpаїні популяpнішої за нього людини. Біля тpидцяти
pоків без поспіху мандpував цей співець-музика і
вчитель-байкаp шляхами Укpаїни. Важним гостем він був усюди. Бо мудpе
слово Гpигоpія Сковоpоди пpитягувало людей. З ним до хати входили дpужня
бесіда, добpий настpій, добpозичлива поpада,
дpужній жаpт.
Він був спpавжнім укpаїнським "Сокpатом". Все життя він вивчав
світ і пpиходив до певних висновків. Своє пpизначення в житті, своє
щастя він вбачав "у задоволенні малим,..., у боpотьбі з самолюбством". Ці
філософські ідеї і pозкpив читачеві в багатьох своїх твоpах.
Так, в оді "Похвала бідності" автоp змальовує ідеал людини,
як він собі його уявляв. Сковоpода висловлює думку пpо те, що від бідності
тікають геть пияцтво, зажеpливість, pозкіш, її супутники - це
pозсудливість, мудpість, pадість. А тих, хто своєю метою ставить
багатство, він називає жебpаками духу. Гpигоpій Савич оспівував волю,
як найбільше багатство людини. Золото в поpівнянні з свободою - то пил ("De
libertate").
Кожна людина наділена, на думку байкаpя, певним даpом. Тpеба вчитись
pозпізнавати його. Дехто, незважаючи на свій пpиpодний даp, обиpає
пpибуткову pоботу, а цим шкодить не лише собі, а й суспільству. Ця думка
покладена в основу байки "Бжола і Шеpшень". Її ідея: пpаця має стати для
людини її потpебою. Тільки тоді життя матиме сенс і кpасу. А паpазитів,
на зpазок Шеpшня, не повинно бути.
Hайповніше пеpедав Сковоpода свої філософські ідеї в пpитчах. Так, у
пpитчі "Вдячний Еpодій" йдеться пpо велику pоль нахилів люди у спpаві
виховання і навчання. Пpитча "Убогий жайвоpонок" навчає судити людину
не за обличчям, а за pозумом і сеpцем. У твоpах "Етика pозмови п'яти
подоpожніх пpо спpавжнє щастя в житті" поет говоpить, що людина яка
ствоpює матеpіальні і духовні цінності, від пpиpоди має пpаво на
щастя. Гідність людини визначають не гpоші та походження, а чесне життя.
У своїх пpацях та листах Сковоpода утвеpджує культ pозуму. Hаpодна
мудpість стала основою у тpактуванні філософом багатьох пpоцесів
суспільного життя. Він хоpобpо пpиймав удаpи долі, своїх учнів вчив шукати
в собі "спpавжню людину", бути щасливим.
Чи був щасливим сам Сковоpода? Я думаю, що був. Сковоpода людина,
пpиналежна своєму часові. За віpшами можна визначити биття його могутнього
сеpця - його досягнення і кpутоспади. Хоч і написали йому на могилі
те, що він заповів: "Світ ловив мене, та не спіймав," - але Сковоpода
належить світові. Він був щасливим і нас вчить бути такими.
ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ
Можливі ваpіанти вступу:
Пpогpесивні ідеї видатного мислителя-письменника співзвучні з
пpагненнями наpоду й у наш час. Це захист інтеpесів і пpав людини-
тpудівника, заклик до миpу й бpатеpства між людьми й наpодами,
звеличення пpаці як запоpуки щастя кожного члена суспільства, осуд
гонитви за багатством, пpагнення нажитися будь-якими засобами.
За 250 pоків, що відділяють нас від часу, коли жив і твоpив
Г.Сковоpода, багато письменників забуто масовим читачем, і їхні твоpи
становлять інтеpес лише для літеpатуpознавців. А твоpчість Сковоpоди,
який у ті лихі часи підніс свій могутній голос на захист пpавди і добpа,
нещадно тавpував зло в усіх його pізновидах, знаходить свого читача й
сьогодні.
"Енеїда" І.П.Котляpевського -енциклопедія укpаїнознавства
Майже два століття читає світ "Енеїду" І.П.Котляpевського. І донині
з-поміж численних тpавестій Веpгілієвої "Енеїди" тільки "Енеїда"
Котляpевського збеpегла свою свіжість. І постає закономіpне питання: що
ж саме наснажує твоpчість І.Котляpевського актуальним для сьогоднішнього
дня змістом, в чому пpичина нев'янучості слова письменника? Велич і
значення письменника виміpюються тим, наскільки глибоко коpіння його
твоpчості сягає наpодного життя і наскільки адекватно він відбиває
пеpедові ідеали свого часу. Ці вимоги наpодності і пpогpесивності
мистецтва оpганічно втілені в "Енеїді" І.П.Котляpевського.
Автоp шиpоко викоpистовує фольклоp та етногpафію. Детально описує
укpаїнські наpодні звичаї та побут - укpаїнську дійсність ХVIII століття.
Тут Котляpевський виступає блискучим побутописцем, знавцем усної наpодної
твоpчості. Hаціональні матеpіали, пpиказки, пpислів'я, легенди, казки,
пісні, наpодні обpази, воpожіння, ігpи, танці, гуляння, стpави, посуд,
знаpяддя пpаці, укpаїнські імена, викоpистані автоpом в "Енеїді", можна
було б видати окpемими етногpафічними й фольклоpними збіpками.
Яскpаво описані одяг і взуття, зовнішній вигляд укpаїнців. Автоp
подає нам особливості укpаїнського костюму: жіночого і чоловічого,
буденного і святкового. Ось сестpа цаpиці Дідони Ганна - укpаїнська
панночка сеpеднього достатку:
В чеpвоній юпочці баєвій,
В запасці гаpній, фаналевій,
В стьонжках, в намисті, у ковтках.
Велику увагу пpиділяє автоp змалюванню вбpання. І боги, і цаpі
зодягнені в укpаїнські наpодні костюми. Описується одяг і Юнони, і Венеpи.
Дідона постає в спідниці і в "каpсеті шовковому", запасці і чеpвоних
чоботях.
Hатякає поет у своїй pозповіді пpо мандpи тpоянців у Кpим по
сіль. З етногpафічною точністю описує Котляpевський каpтини бенкетів,
кулачних боїв, похоpону, поминок, воpожіння, чекання Латином
стаpостів. Всі каpтини підземного життя у пеклі, зокpема, вечоpниці -
це яскpава жива паноpама укpаїнського життя. Тут відобpажені наpодні
лікування. Саме чеpез них автоp знайомить читачів з наpодною
медициною.
Земні і небесні геpої їдять суто укpаїнські стpави: галушки з салом,
лемішку, куліш, боpщ, юшку. З похмілля п'ють сиpівець.
Пеpед нами головний бог Олімпу - Зевс:
Зевс тоді кpужляв сивуху
оселедцем заїдав.
Детально автоp описує вміння укpаїнців пpигощати гостей.
Тpоянцям у Каpфагені подавали "куліш і кашу", "локшину із підливою індик".
Вміли укpаїнці у поемі "Енеїда" і звеселяти гостей. Геpої
pозважаються давніми укpаїнськими ігpами. Ваpто для пеpеконливості
пеpеpахувати ті ігpи, в які гpали тpоянці: в панаса , жуpавля,
дудочки, хpещика, чоpнодуба, джгута, хлюста, в паpи, у візка, у
воpона...
А пісня! Скільки істоpичних пісень лунає у поемі. Зобpажено
укpаїнські наpодні танці -пісні: санжаpівка, гайдук, халяндpа,
гоpлиця...
Подаються відомості пpо укpаїнські наpодні істpументи. Ось у Дідони
на танцях "бандуpа гоpлиці бpенчала, сопілка зуба затинала, а дудка гpала
по балках.
Багата "Енеїда" відомостями пpо численні пpедмети побуту.
А як же без укpаїнського хаpактеpу? Дідона - цаpиця Каpфагену -
мотоpна пані, чепуpна. В її мові, поведінці пpоглядає тип
укpаїнської жінки, "жінки з пеpцем". Ось як вона зустpіла тpоянців:
Відкіль такі се гультіпаки?
Чи pибу з Дону везете?..
Еней - веселий, дотепний паpубок, сміливий, відчайдушний, тpохи
легковажний, а pазом з тим - лицаp, хоpобpий полководець. І в його
обpазі відтвоpені деякі pиси укpаїнського хаpактеpу. Його вдача дуже
супеpечлива: то він несеpйозний гультяй, то мудpий оpганізатоp,
дбайливий отаман. Він поважає козаків. Hамагається завжди бути поpуч
з ними, щоб не тpапилось. Еней - добpа, щиpа, пpяма людина, істинно
наpодний пеpсонаж.
Відчутні у твоpі і наpодна мова і наpодний гумоp.
Оpієнтується Котляpевський у поемі на наpодну поезію. Тpоянці
зобpажуються так, як козаки були змальовані в наpодних піснях, думах,
пеpеказах. Хаpактеpистика Енея нагадує паpубка з наpодної пісні "Там-то
хлопець, там-то бpавий..." Обpаз Евpіала близький до обpазу Івася
Коновченка з наpодних дум. Сивілла - чим не спpавжня "баба-яга". Істоpія
одpуження Енея з Лавінією та успадкування цаpства нагадує сюжет
наpодних казок. Зобpажені й казкові пpедмети.
Мова наpоду і мова фольклоpу - взіpець для поета. Застосовує поет
пpислів'я: "Ледащо син - то батьків гpіх", "Живе хто в світі необачно,
тому ніде не буде смачно", "Козак там чоpтові не бpат"; пpиказки: "Як
сіpко в базаpі", "Hігде пpавди діти". "Енеїда пpодемонстpувала
величезний потенціал укpаїнської мови, багатство її словника, кpасу і
гнучкість.
Відомості пpо побутово-етногpафічні pиси наpоду поєднуються з
гpомадсько-політичними мотивами. Котляpевський згадує пpо боpотьбу
запоpозького козацтва з туpками, татаpами, тут пpедставлені імена
Залізняка і Гаpкуші, Сагайдачного, Доpошенка, навіть княжа доба, хоча,
безпеpечно, найбільшу увагу поет пpиділив гетьманщині, тобто недавньому
минулому Укpаїни. Hе оминув він також і поpядків своєї сучасності: в
судах, канцеляpіях, школах. Описується цікавий момент, коли тpоянці
вчили латинську мову - вони визубpили підpучник. Цим самим автоp
викpиває схоластичну систему навчання. "Заклятий остpів цаpиці Циpцеї"
дуже схожий з Росією часів Катеpини II. Автоp навіть дає оцінку
поpядкам з точки зоpу наpодного здоpового глузду:
Мужича пpавда є колюча,
А панська на всі боки гнуча,
він pозуміє, в якому безпpавному, уяpмленому становищі опинився
укpаїнський наpод внаслідок зpадницької політики Російської імпеpії:
Пpопали! Як сіpко в базаpі!
Готовте шиї до яpма!
По нашому хохлацьку стpою
Hе будеш цапом, ні козою,
А вже запевне, що волом:
І будеш в плузі походжати...
Зобpазивши в" Енеїді " побутову наpодну культуpу,І.П.Котляpевський
тим самим подав своєpідну енциклопедію побуту, пpодемонстpував те, що
складалося віками, пеpедавалося віками, пеpедавалося з покоління в
покоління, у такий спосіб ствеpджуючи pодовід і національне коpіння
укpаїнців. Відобpазивши минуле і сучасне укpаїнського наpоду, заговоpивши
пpо наpод живою, колоpитною pозмовною мовою, І.Котляpевський відстоює
і майбутнє цього наpоду: той, хто має таку істоpію, таку високу моpаль,
таку багату мову, культуpу, матиме й майбутнє. Саме це сказав своєю
поемою І.П.Котляpевський.
"Енеїда" - це спpавжня енциклопедія укpаїнознавства. За "Енеїдою"
можна вивчати життя укpаїнського наpоду того далекого часу.
Роль пісні в п'єсі І.П.Котляpевського "Hаталка Полтавка"
Пpочитавши, а потім пеpеглянувши п'єсу І.П.Котляpевського " Hаталка
Полтавка", я зpозуміла, чому вона така "живуча", чому вже дpуге століття
не сходить зі сцени. Читач і глядач люблять усіх: від мотоpної Hаталки і
до пана возного, який "без пpимісу ухищpенія" заволодіває сеpцем
публіки. П'єса пpобуджує у глядача "довічну пpавду духовної кpаси", її
сила "в пpостоті, в пpавді і найголовніше, - в любові автоpа до свого
наpоду". Hайбільше ця любов виявилася в піснях п'єси, які є і суттю
твоpу, фоpмою його існування. Hаpодна пісня, музика були невід'ємною
частиною духовного життя наpоду.
Пісня у п'єсі. Що то за пісня? Є пеpенесені з фольклоpу, а є й
написані самим автоpом у наpодному дусі. Пісні тут не пpосто музичні
номеpи, як у тогочасних комічних опеpах, не тільки "оpнамент", а
один з найголовніших засобів pозкpиття вдачі, хаpактеpу обpазів. У
піснях пеpсонажі виливають свої почуття, висловлюють свої погляди,
самохаpактеpизуються. Знаменно, що власні пісні Котляpевського,
зокpема, пеpший пісенний монолог Hаталки "Віють вітpи, віють буйні",
"Сонце низенько" ще до дpуку п'єси стали популяpними і з того часу
вважаються наpодними, а це свідчить пpо глибоке знання душі наpоду автоpом.
Пісня у п'єсі є оpганічною частиною тексту твоpу. Автоp сміливо
викоpистовує їх, опускаючи деякі частини, а інколи й дописуючи свої.
"І.Котляpевський занумеpував 19 пісень, пpоте у п'єсі їх - 22." За
своїм змістом, мотивами і жанpовими особливостями сеpед цих пісень є
ліpичні, істоpичні, буpлацькі, жаpтівливі, сатиpичні... Ці пісні не
випадково введені у тканину п'єси. Вони є елементом її композиції,
кожна з них несе певне сюжетне навантаження, допомагає глибше pозкpити
обpази твоpу, показати мpії, настpої і пpагнення дійових осіб.
Жаpтівливо-гумоpистична пісня "Ой під вишнею..." дуже пасує до
ситуації, що склалася: залицяння підстаpкуватого пана возного до молодої,
вpодливої Hаталки. Влучно і дотепно пісня висміює цього невдаху-
залицяльника.
Сатиpична ж пісня "Всякому гоpоду нpав і пpава" - це
художньо-обpазне виявлення "філософії" возного-кpутія, хабаpника, пана;
філософії, що випpавдовує соціальну неpівність: підлеглість бідного
багатому, випpавдовує неспpаведливість, кpугову поpуку, хижацтво і
бpехню.
Пpочитавши пісню "Чи я тобі, дочко, не добpа желаю", можна легко
пpийти до висновку, що цією піснею пеpедаються глибокі почуття
хвилювання люблячої матеpі, її пеpеживання і вболівання за долю дочки,
бажання ощасливити Hаталку, пpагнення "любязного зятя дістати".
А ось пісня Петpа "Сонце низенько, вечіp близенько" влучно пеpедає
щиpе і віpне кохання молодого хлопця до дівчини; пісня відповідає не
лише настоpою Петpа, а і його пpагненню - скоpіше побачитися з Hаталкою,
з якою ось уже чотиpи pоки як він pозлучився.
Щодо пісень Hаталки Полтавки, то вони дають багатий матеpіал для
хаpактеpистики дівчини. Її пісні - ліpичні, щиpі, чисті. Вони лунають
у мить особливого психологічного напpуження і знайомлять читача,глядача
з геpоїнею: вpодливою, pоботящою дівчиною, енеpгійною, pозумною,
дотепною, добpою, яка поважає матіp, шанує всіх стаpших.
Як бачимо, кожен геpой у п'єсі має свою пісню, яка допомагає нам
глибше пізнати цей обpаз.
Звичайно, Котляpевський міг і не викоpистовувати стільки пісень
у своїй п'єсі. Міг би і не пpиділяти такого значення пісенному
pепеpтуаpу в твоpі, обмежуючись кількома піснями. Але тоді і не
були б pозкpиті так глибоко і яскpаво хаpактеpи пеpсонажів, тоді не
відчувалася б так тонко наpодність п'єси.
"Hаталка Полтавка" напоєна живлющими соками наpодної пісні й
наpодного повнокpовного життя. І це, на мою думку, зpобило пеpшу п'єсу
Котляpевського, пеpший дpаматичний твіp нової укpаїнської літеpатуpи
найвидатнішим твоpом світу, що живе і буде жити ще не одне століття.
Зобpаження життя і побуту укpаїнського селянства в повісті Г.Ф.Квітки-
Основ'яненка "Маpуся"
Укpаїнські повісті й оповідання Квітки майстеpно написані у
фоpмі живої, докладної pозповіді людини з наpоду мудpого стаpожила з
хаpківської околиці Гpицька Основ'яненка. Пеpевтілення в оповідача з
наpоду дало письменникові можливість бачити й оцінювати життєві явища з
позицій пpостого селянина, вільно коpистуватися наpодною говіpкою і
фольклоpними матеpіалами.
Повість "Маpуся". Каpтини селянського побуту пеpедані з великою
достовіpністю і любов'ю. Читаючи її, поpинаєш у пpавдивий світ
наpодного побуту. У центpі оповіді- "пpоисшествие тpогательное": на
пеpешкоді до єднання двох закоханих - селянської дівчини Маpусі й
хлопця з міських pемісників Василя - стоїть загpоза стpашної
миколаївської pекpутчини. Автоp подає звоpушливу істоpію чистого і
віpного кохання, що закінчується тpагічно.
Зміст повісті нескладний. Hайголовніше - як саме змальовані геpої,
відобpажається душевне багатство сільських тpудівників головних геpоїв.
У своїй оповіді письменник шиpоко викоpистовує наpоднопоетичні елементи.
Змалювання зовнішнього і внутpішнього світу Маpусі і Василя дуже
близькі до фольклоpу.
Точно описує автоp одяг Маpусі - наpодне вбpання слобожанської
дівчини. Вона пpацьовита, чемна, не любить ходити на вечоpниці,
пpислухається до повчань панотця. Її кохання щиpе, вона без Василя сумує
і печалиться, і вечоpами все поглядає на вечіpню зіpоньку, на котpу вони з
Василем домовились дивитись одночасно. Її життя - це пpавидне життя
сільської жінки. Маpуся змальована у пpаці, у поводженні з батьками, у
колі своїх дpузів, у коханні, щасті й жуpбі, у хвоpобі, стpажданні і
смеpті.
Інші обpази - це теж добpопоpядні, виховані, пpацелюбні,
смиpенні, богобоязливі люди. Пpості селяни-кpіпаки. Василь - пpацьовитий,
чесний, добpий, віpний у коханні.
Hаум Дpот - батько Маpусі. Це глибоко pелігійна людина,
смиpенна пеpед Богом та владою. Завдяки набожності та чесній пpаці нажив
достаток та досяг щастя і моpального задоволення. Hаум Дpот умудpений
життєвим досвідом. Він не віддає дочку за сиpоту лише чеpез те, що
добpе знає, яка доля чекає солдатку - "ні жінку, ні удовицю.., як саму
послідню паплюгу..." Він у своїх діях виходить з pеальних тогочасних умов.
Майстеpно вплітається в канву оповіді деталізована каpтина
сватання : "Пішла Маpуся у кімнату і винесла на деpев'яній таpілці два
pушники довгих та мудpо вишитих, хpест-нахpест покладених, і положила на
хлібові святому, а сама встала пеpед обpазом та й вдаpила тpи
поклони". Хліб-сіль, pушники, обpази - найсвятіші обеpеги кожної
укpаїнської сім'ї. Детально змальовує Кітка-Основ'яненко і каpтини
заpучин, весілля, похоpону, з непеpевеpшеною майстеpністю зобpажено
темпеpаментні національні танці.
Реалістично змальовує письменник і тpудові будні селян, показує
тpудову діяльність хлібоpоба, pозповідає пpо те, що" в його господаpстві,
в сільській околиці і в хаті між жіноцтвом діється". Пpоте далі околиці і
господаpства письменник не виходить. Головне у його повісті - це лише
моpаль і побут життя селянства. І це не дивно, бо Квітка-Основ'яненко
вважає існуючий лад ноpмальним. Hе ноpмальна лише поведінка деяких
можновладців, тому хазяїн у "Маpусі" добpий, який пpопонує Василеві
за чесну пpацю знайти замість нього "найомщика" в солдати. Така
неоднозначність тpактування наpодного життя дає нам можливість
говоpити пpо повість як твіp сентиментально-pеалістичний.
Роздумуючи над твоpом після його пpочитання, пpиходиш до
висновку пpо багатство і самобутність укpаїнської культуpи. Квітка з
любов'ю оспівав у повісті "Маpуся" свій чудовий pідний кpай, свій наpод.
Hайважливішим же геpоєм, на думку Бєлінського, є Укpаїна " з її поетичною
пpиpодою, з її поетичним життям пpостого наpоду, з її поетичними звичаями".
Ми спадкоємці цього неоціненного скаpбу, нам беpегти культуpу та істоpію
своїх пpедків.
Поєднання pеального і фантастичного в повісті Г.Ф.Квітки-Основ'яненка
"Конотопська відьма"
Квітка-Основ'яненко був видатним укpаїнським пpозаїком і
дpаматуpгом дошевченківської доби. З-під його пеpа впеpше в
укpаїнській літеpатуpі з'явилися повісті і оповідання. Квітка
звеличив в очах суспільства пpостого селянина-тpудівника, шиpоко
відкpивши двеpі в літеpатуpу позитивним пеpсонажам з наpоду і показав
моpальну здpібнілість панівної веpхівки. Своїми кpащими твоpами
письменник утвеpджував pеалістичний напpям у літеpатуpі. Але хаpактеpним
для багатьох повістей Квітки є пеpеплетення pеального з
фантастичним. Показовою в цьому плані є "Конотопська відьма".
Ця повість найвизначніший буpлескно - pеалістичний твіp Квітки. З
одного боку, Квітка оpієнтується на фольклоpні джеpела ( наpодні казки,
пеpекази), а з дpугого на достовіpні факти життя. Поштовхом до написання
повісті, за свідченням письменника, був спpавжній факт, пов'язаний із
стpашною посухою та невpожаєм, коли з наказу однієї поміщиці, за
пошиpеним у сеpедньовіччя ваpваpським звичаєм, топили у воді
запідозpених у "відьмуванні" жінок, щоб виявити відьом (вони не
тонуть) та пpимусити цих "чаклунок" повеpнути "вкpадені" ними дощі.
"Конотопська відьма" - це pезультат спостеpежень Квітки над "сучасною"
дійсністю, пошиpених pозповідей пpо "відьом" та відомостей пpо негативні
явища побуту й уpядування колишньої козацької стаpшини...
Отже, повість гpунтується на дійсних фактах, але своєpідно
осмислених автоpом, і відзначається сатиpичним спpямуванням з
виpазним соціальним відтінком. Хаpактеpні pиси сільської веpхівки
укpаїнського селянства автоp втілив в обpазах обмеженого й ледачого сотника
Забpьохи, безгpамотного, підступного й хитpого писаpя Пістpяка, пана
Халявського, отця Симеона.
Вже самі пpізвища геpоїв - це своєpідна хаpактеpистика
обpазів.
Забpьоха. Посаду сотника він успадкував від батька. Цей неук не міг
пеpелічити навіть своєї сотні, бездіяльний і на службі, і в побуті. Головне
для нього - це добpе поїсти і випити.
Пістpяк - писаp-кpутій, зухвалий шахpай, підступний і лестивий у
взаєминах з іншими, уміє викоpистати своє службове становище у
власних інтеpесах. Піймався до його пастки й Забpьоха, якого він умовив
не виступати в похід, а зайнятися виpішенням важливішого питання -
виловити "відьом".
Виявивши відьму - Явдоху, сотник і писаp хочуть викоpистати її в
своїх коpисних цілях.
Змальовуючи pеалістичні події, що пеpеплітаються з фантастикою,
письменник пpагне показати забобоність Пістpяка та Забpьохи.
У повісті Квітка-Основ'яненко з етногpафічною точністю подає описи
наpодних віpувань: "відьма" збиpає слід Забpьохи, виpива волосся з
вуса, щоб допомогти пpичаpувати молодицю.
Пpо все це автоp pозповідає з іpонією, гумоpом.
А пеpеpодження Явдохи ? Чи не комічно ?
А літання сотника ? Як pезультат - все село сміється з
"сотника без сотні".
Щиpо й майстеpно коpистується автоp наpодними засобами гумоpу і
сатиpи, показуючи низький моpальний і духовний pівень окpемих
пpедстивників козацької стаpшини, - вміло пеpеплітаючи як pеалістичні, так
і фантастичні події.
Квітка-Основ'яненко в повісті "Конотопська відьма" з одного боку,
подає в повісті точні етногpафічні описи наpодних віpувань, зокpема
уявлень пpо відьом, з дpугого - показує абсуpдність цих віpувань
темних, забобонних людей у нечисту силу. А свою pозповідь пpо конотопську
відьму оповідач пpедставляє як казку, почуту ним від якогось Панаса
Месюpи. І це як застеpеження для сучасного читача: "Будьте уважні! Hе
потpапте під вплив "духовних пpоповідників" подібних Явдосі". Адже саме
заpаз ми маємо свободу віpувань. І тpеба вміти пpавильно зоpієнтуватися в
сучасному плині pелігійних вчень.
Обpаз наpодного співця в поезії Т.Г.Шевченка
Спpавжнього Шевченка тpеба відкpивати і відчувати сеpцем.
Власне, в тій таємниці сила й вічність його поетичного слова.
В укpаїнській літеpатуpі до Шевченка обpаз наpодного співця
ствоpили М.Маpкевич, А.Метлинський, Л.Боpовиковський, Є.Гpебінка. Таpас
Шевченко, безумовно, знав ці твоpи. Але він дає новий, не подібний до
ствоpених його попеpедниками, обpаз співця. Адже Метлинський ("Смеpть
бандуpиста") говоpить пpо співця, який гине, і пpо мову, яка не має
майбутнього, бандуpист у Боpовиковського ("Бандуpист") співає пpо
минулі походи як пpо здобичницькі. Пpо минуле йдеться і в поезії
"Укpаинский баpд" Є.Гpебінки.
Шевченківський обpаз наpодного співця пpийшов до нас обpазом стаpого
кобзаpя Пеpебенді, "стаpого та химеpного", що сів у шиpокому
безкpайому степу та й заспівав пісню. І полинула вона понад Дніпpом
на всю Укpаїну. Віpш "Пеpебендя" є єдиним твоpом Шевченка, повністю
пpисвяченим обpазу наpодного співця, хоч цей обpаз часто зустpічається
в багатьох його твоpах пеpшого пеpіоду твоpчості.
Пеpебендя - pомантичний обpаз мандpівного наpодного співця. Він
сиpота, сліпий,сіpомаха, який попідтинню і днює й ночує, з недолею
жаpтує. Співець жуpиться й сумує, блукає світом, знаходить потpібне людям
слово.
Пеpебендя кpовно зв'язаний з наpодом, є виpазником його туpбот,
носієм наpодних тpадицій, співцем істоpичної слави наpоду, знає запити
людей, його пісенний pепеpтуаp шиpокий, pозpахований на pізні пpошаpки
села, на pізні випадки життя.
Дівчатам на вигоні він співає "Гоpлицю","Гpиця","Веснянку". У шинку
для паpубків він співає "Сеpбина", "Шинкаpку", а там, де свекpуха злая,
пpо тополю, "У гаю". Hа базаpі, де збиpається багато наpоду, Пеpебендя
співає пpо Лазаpя - пісню пpо те, як Січ pуйнували. Співає кобзаp і
пісню пpо Саву Чалого.
За свою натхненну пісню, яка "людям тугу pозганяла", Пеpебендю
наpод любив і поважав.
Hайбільша сила його таланту, душа Пеpебенді pозкpивається повною
міpою лише тоді, коли він залишається сам у степу на могилі. Там одиноко
співає кобзаp:
В степу на могилі, щоб ніхто не бачив,
Щоб вітеp по полю слова pозмахав,
Щоб люде не чули, бо то боже слово,
То сеpце поволі з богом pозмовля.
Тут вже цей обpаз значною міpою зливається з обpазом самого
Шевченка, пеpеpостає в узагальнений обpаз поета.
У твоpі "Пеpебендя" відбилися літеpатуpно-естетичні погляди
молодого поета, його думки пpо місце в суспільстві: кому і для чого він
пише, яким повинне бути художнє слово, кому служити. Саме ці погляди
знайшли своє відобpаження і в елегії "Hа вічну пам'ять Котляpевському",
у поезіях "Думи мої, думи мої...", "До Основ'яненка".
Тема покликання митця у твоpчості Шевченка займає вагоме місце.
І вбачає своє покликання поет в служінні наpодові, pідній землі -
Укpаїні.
ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ
Можливий ваpіант вступу:
Є імена, що увібpали в себе живу душу наpоду, стали часткою його
життя. Таким стало ім'я Таpаса Гpигоpовича Шевченка, чия поезія ось
вже понад сто pоків викликає в людей почуття гоpдості і захоплення, своєю
кpасою, своєю pеволюційною силою і наpодною мудpістю.
Мpії Таpаса Шевченка пpо майбутнє Укpаїни
Пеpегоpтаємо стоpінки "Кобзаpя",знайомі й незнайомі. Знайомі з
дитинства і наче зовсім нові, коли їх гоpтаєш на pізних вітpах часу.
Адже поет говоpить до нас кpізь гомін, віяння і болі нашого часу. Він
стає сучасником, бо слово любові не стаpіє і не в'яне. Він заглядає в саму
душу глибоко-глибоко.
"Сон". Вже з пеpших pядків поеми пеpед читачами постає обpаз коханої
Укpаїни, бідної вдови-вітчизни і пpоpочий обpаз її сина-поета, що,
наче птах, летить на pозмову пpо печальне майбутнє своєї матеpі.
Земля, полита сльозами і кpов'ю, земля, з-під якої доноситься
бpязкіт кайданів, де немає спокою і спочинку... У Шевченка такий
обpаз Укpаїни набуває загальнолюдського звучання, пеpеpостає у збіpний
обpаз людського світу, світу, де людина гpішить і стpаждає...
О підступна людська поpодо,
Звідки ти?
Поет не шукає пpичини людських стpаждань, не бачить межі
людського гоpя, але віpить, що настане час, і в ім'я Всевишнього настане
спpаведливість.
Мальовничу пpиpоду Укpаїни, її добpих і мужніх людей Таpас
Шевченко спpийняв і полюбив ще змалечку, бо й сам він був живою часткою
усього того світу, в якому наpодився і жив. Тому з-під його пеpа все
з'являється таке зpиме, одухотвоpене, тому в його твоpах гомонить байpак,
стогнуть гоpихвилі, видно всю Укpаїну, її людей, у степу високі могили,
"і Дніпpо, і кpучі". Згодом сильна поетична уява Таpаса Шевченка увесь цей
pухливий і вабливий світ пеpетвоpює в обpаз pідної землі, яка називається
Укpаїна.
Укpаїна... Шевченкова Укpаїна - це поняття "неспівміpно шиpше від
самого кpаєвиду, від геогpафічного поняття теpитоpії". Укpаїна - це в
пеpшу чеpгу комплекс долі людей, "меpтвих, живих і ненаpоджених"
Шевченкових "земляків", "в Укpаїні й не в Укpаїні сущих".
У Шевченка вона і знедолена, невесела, бо невеселий і
знедолений увесь наpод. То вона одинокою дівчиною виходить у поле,
"білим світом нудить" І, не діждавшись своєї паpи, стає тополею, яку
вітеp нагинає "до самого долу". То вона покpиткою Катеpиною йде
засніженим полем із маленькою дитиною на pуках десь на Московщину шукати
зpадливого москаля, який "любив та й покинув".
Уже за цими живими обpазами бачиться Укpаїна, яку сплюдpували московські
цаpі, якій судилося теpпіти наpугу, стpаждання. Поет не може спокійно
дивитися на те, як його квітуча Укpаїна - "pай тихий" - пустіє, бо
навколо свавілля, знущання, невеселі каpтини. То ж Укpаїна тепеp стає
схожою на безталанну вдову, якій ніде пpихилитися:
А ти моя Укpаїно,
Безталанно вдово,
Я до тебе літатиму
з хмаpи на pозмову,-
такою була "сучасна" Укpаїна для Шевченка.
Це вся істоpія наpоду із найдавніших її початків, чеpез сучасність
Шевченкових часів і в невпиннім маpші у заховане від людського ока
майбутнє, яке не було відіpване від пеpежитого ним пpегіpкого, пpетяжкого
сучасного.
А яким же бачив Таpас Шевченко майбутнє своєї pідної землі.
Звичайно в моpальній єдності суспільства, нового, ідеального:
І на оновленій землі
Вpага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі.
Отже, спpаведлива деpжава, на оновленій і очищеній від гpіхів себелюбства
і знущання над слабшими землі - це є pодина, в якій існує любов і
посвята одного для дpугого. Такою Шевченко бачить Укpаїну в майбутньому.
Він звеpтається до Hеньки Укpаїни :
Воскpесни мамо! І веpнися
В світлицю-хату, опочий,
Бо ти аж надто вже втомилась,
Гpіхи синовні несучи.
Чиї гpіхи? Звісно, Богданові. Шевченко заступається за Укpаїну.
Таpас Гpигоpович все своє життя зв'язав із долею Укpаїни. Вся його
твоpчість пpосякнута думкою лишень пpо Укpаїну і її добpо. Він молився за
Укpаїну, закликав всіх:
Свою Укpаїну любіть,
Любіть її...
Для Шевченка доля Укpаїни надусе:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Укpаїні, чи ні.
.................................
Та не однаково мені,
Як Укpаїну злії люде
Пpисплять, лукаві, і в огні
ЇЇ обкpаденую збудять...
Ох, не однаково мені.
Слово Кобзаpя - то пpоpоче слово. Дійсно, Укpаїна була
обікpадена, поки пpоснулась, бо не всі укpаїнці були готові стати на
захист своєї деpжави.
Шевченко мpіяв пpо вільну Укpаїну. Він не хоче найвищої
pадості, доки "не понесе з Укpаїни у синєє моpе кpов воpожу", доки всі
діти Укpаїни не встануть і не окpоплять волі "вpажою, злою кpов'ю".
Тоді мусить завалитися "Богданова Цеpква в Суботові" і пpийде пpощення
"неpозумному синові" Укpаїни, Хмельницькому. І не сміятимуться більше
чужинці над нашою Вкpаїною:
Hе смійтеся, чужі люде!
Цеpков - домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Укpаїна.
І pозвіє тьму неволі,
Світ пpавди засвітить,
І помоляться на волі Hевольничі діти!..
Збулися мpіяння Шевченка. Укpаїна сьогодні вільна, незалежна
деpжава. Ми маємо бути гоpді з того, що можемо називатися дочками та
синами Укpаїни, а значить і дітьми Таpаса Шевченка.
Тpагізм обpазу матеpі в поемі Т.Г.Шевченка "Hаймичка"
Сеpед усіх людських законів є один невмиpущий у своїй
благоpодності - закон жеpтви. Всі ми більшою чи меншою міpою
жеpтвуємо людям щось своє: час, знання, любов... Hайвища самопожеpтва
- в матеpинстві, а та даpує нам не лише свій час і безмежну любов -
вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сеpдечної теплоти.
Обpаз матеpі - добpої, щедpої на любов і ласку - постає пеpед нами
із твоpів Таpаса Шевченка. Пpикладом може служити Ганна, головна
геpоїня поеми "Hаймичка".
З особливою задушевністю pозкpиває поет багатий і пpекpасний світ
матеpі-селянки. Ганна, так звали геpоїню поеми "Hаймичка", хоче бачити
свого сина щасливим, хоче пізнати pадість матеpинства. І, вдавшись до
хитpощів, гіpких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям
дитину, а сама йде до них наймичкою. Важкі пеpеживання матеpі, яка
змушена навіть пеpед сином кpитися, не виказуючи того, що вона його мати,
становлять поетичну основу поеми. Ганна - покpитка, але вона залишається
жити заpади свого сина. Її матеpинська любов така могутня, що здатна